Дощ у Чорнотисові в жовтні падає не краплями, а суцільною плівкою, і того вечора вода стікала просто по вітринах районного Будинку культури, розмиваючи афішу з написом...
— Витри мені взуття або забирайся з цього дому. Роман Кравчук підняв заляпаний глиною черевик перед дружиною. За довгим столом на веранді замовкли всі шістнадцять гостей....
Стук у двері — оце головне, а не той конверт, що я потім тримала. Дозвольте по порядку. Мене звати Ірина Ковальчук, мені тридцять чотири, і я...
Мене звати Валерій, мені п'ятдесят п'ять, і я механік на автобазі в Первомайському — це під Миколаєвом, хто знає. Двадцять два роки одному автопарку віддав, начальник...
Коли не стало батьків, Тарас Вовк лишився сам із вісімдесятьма гектарами лісу під Раховом і посадою лісника, яку отримав після батька майже автоматично. Мав сорок три...
Мене звати Оксана Тарасівна, мені шістдесят три, і двадцять один рік я працюю провідницею у поліклініці на вулиці Соборній у Тернополі — саме тому все, про...
Мене звуть Оксана, мені двадцять чотири. Живу в Полтаві, у квартирі матері на Мазурівці, з двома п'ятирічними синами — Тимком і Данилком. Хлопці — близнюки, зовні...
Перше, що я побачила, коли зайшла в реанімаційну палату обласної лікарні, — тонку руку доньки серед трубок і крапельниць. Друге — порожній стілець біля ліжка. Той...
Наступного ранку після тієї вечері я не поїхала на роботу. Сиділа в нашій квартирі на Оболоні, дивилася у вікно на мокрий після нічного дощу двір, де...
Я приймаю шини у дворі СТО вже одинадцятий рік, і за цей час навчилася визначати, у кого в родині щось тріщить по швах, ще до того,...