Через два місяці після смерті чоловіка на порозі з’явилася красива жінка.

Після смерті чоловіка Тетяни минуло всього два місяці, коли на її порозі з’явилася красива жінка років п’ятдесяти.
– Добрий день, – привітно усміхнулася гостя. – Ви ж вдова відомого професора Соколовського?
– Так, – кивнула Тетяна. – Я його вдова. А ви хто?
– Я?.. – Гостя загадково усміхнулася. – Я Анна. Анечка, як колись називав мене ваш покійний чоловік. І у мене до вас дуже серйозна розмова. Ви мене запросите в дім?
– Так-так, звісно, – з натугою усміхнулася Тетяна, відчиняючи ширше двері, і серце їй чомусь з тривогою забилося. – Проходьте… Анечка… Тоді ви вже мене називайте просто Тетяною, і без по батькові.
– Добре, – безтурботно відповіла жінка. – Тетяна… Я давно хотіла побачити вас особисто. Якщо чесно, я вас саме так і уявляла. Образ справжньої дружини професора, яка все життя бігає у чоловіка на побігеньках. Чи не так?
Господиня на таке колюче зауваження промовчала, але серце закололо ще більше.
– Сідайте, будь ласка. – Тетяна вказала рукою на одне з крісел, коли вони опинилися у вітальні. – Варто розуміти, ви – колишня коханка мого чоловіка?
– Як швидко ви здогадалися, – гостя гордо усміхнулася. – Але я не просто його коханка. І про це трохи згодом. Значить, ви все-таки здогадувались, що у Марка були інші жінки?
– Ні! – різко відповіла господиня. – Але якщо Марк називав вас не просто Анною, а… Анечкою… Ви ж не просто так мені про це сказали, правда ж?
– Ну так, не просто. Річ у тім, Тетяно, що у нас з Марком є спільна донька.
– Донька? – Господиня завмерла, і лише зараз повільно сіла в інше крісло. – Дивно…
– Чому ж дивно? – безтурботно засміялася Анна. – Теоретично у кожного одруженого чоловіка на цій землі може з’явитися дитина від іншої жінки. Хіба не так?
– Так, звичайно, може, – сумно зітхнула Тетяна. – Але річ у тім, що у нас з Марком немає дітей. І знаєте чому? Через його безплідність. Це можуть підтвердити численні медичні довідки. Вам їх показати, чи ви вірите на слово?
– Ну так, ну так… – знову засміялася гостя. – Я чула від Марка такі самі слова, коли повідомила йому про свою вагітність. Тому він мені не повірив, і ми навіть посварилися з цього приводу, а пізніше й розійшлися. Але як би там не було, я від нього народила, і це тепер може легко підтвердити ДНК-тест. Нам з донькою потрібен лише матеріал для аналізу. І ми його знайдемо, цей матеріал. А коли знайдемо, і проведемо аналіз, тоді ви зрозумієте, що тепер моя дитина – єдина спадкоємиця вашого чоловіка. Раз у вас з ним дітей не було.
– Але ж це абсурд, – нервово знизала плечима Тетяна. – Як ви могли народити дитину від безплідного чоловіка?
– Напевно, сталося диво? – нахабно усміхнулася Анна. – Кажуть, раз у житті і палка стріляє.
– Скільки вашій дівчинці років?
– Вже вісімнадцять.
– О, вона вже зовсім доросла. Чому ж вона не прийшла сюди разом з вами?
– По-перше, ми живемо в іншому місті. – Анна сміливо дивилася в очі господині, насолоджуючись своєю безцеремонністю. – А по-друге, навіщо ж я одразу наводити дитину в судові перипетії, не поговоривши попередньо з вами особисто. Вона поки що взагалі не знає, хто її батько.
– Дивно, – на обличчі Тетяни з’явилася недовірлива усмішка. – Ви приходите до мене одна, заявляєте, що ваша донька – це дочка мого чоловіка, і хочете, щоб я вам повірила на слово? Невже я схожа на дурепу?
Обличчя гості миттю змінилося і стало напруженим.
– Я прийшла попередити вас, що у вашого чоловіка є гіпотетична спадкоємиця, яка незабаром стане спадкоємицею законною. Ви повинні знати, що половина цієї квартири, і частина всього вашого майна належить моїй дитині. Як тільки документально буде доведено, що моя Марія – дочка Марка, ми – через суд – почнемо поділ майна. Тільки тому я тут. Щоб ви були готові.
– Ну, що ж… – Таня раптом усміхнулася. – Дуже добре. Навіть, я б сказала – прекрасно.
– Так? – На обличчі гості з’явилося здивування. – Чому прекрасно?
– Тому що ви навіть уявити не можете, як я рада такому повороту подій. Може, вас послав до мене навіть сам Бог. І знаєте, якби у вас вже були аналізи ДНК, я б вас навіть розцілувала! Я готова зараз же погодитися, що дівчина, про яку я сьогодні вперше почула – це дочка мого чоловіка.
– І чому ви цьому раді? – Анна трохи розгубилася. – Вас що, нічого не турбує?
– Звісно, мене багато чого турбує, але… – Тетяна піднялася з крісла і схвильовано почала ходити по кімнаті туди-сюди. – Зараз я вам теж розповім дещо, щоб і ви були готові. Поки Марк сгорав від хвороби, – а ми ж боролися з ним за його життя три довгі роки, – ми набрали на його ім’я море кредитів. Мені кредитів банки давати відмовляли, тому що я ніколи ніде не працювала. А у Марка була чудова кредитна історія. У нього ж була дуже велика зарплата. Дуже великі гроші… Але тепер… Ви знаєте, що ця квартира до сих пір перебуває в іпотеці, яку ми давно – як тільки Марк захворів – перестали гасити. І тепер її відбирає банк. І взагалі, я ледве зводжу кінці з кінцями. Я продала все, що можна було продати, але… – Тетяна знову усміхнулася. – Але тепер, наскільки я знаю, за законом спадкоємниця Марка успадкує не тільки майно, але й усі борги покійного. Так що – те, що сьогодні тут з’явилися ви – це таке щастя!
– Зачекайте! – Анна напружилася. – Як таке взагалі може бути? Адже ваш чоловік – знаменитий в усьому світі професор… Ви хочете сказати, що на ньому висять якісь зобов’язання перед банком?
– Не перед одним банком, а відразу перед п’ятьма! Так! Ми з ним заборгували величезні суми! Майже п’ятдесят мільйонів гривень з дрібницею… Я ж кажу, ми боролися за його життя, робили дорогі операції, купували ліки, які коштують мільйони. Але, на жаль… Ми програли… Коли відберуть цю квартиру, залишиться ще майже тридцять мільйонів боргу. Тому прошу вас – поспішайте провести аналізи. Я можу вам надати речі Марка, на яких може зберігатися біологічний матеріал. Я не можу дочекатися, щоб відмовитися від усіх цих обтяжливих боргів на вашу користь. У мене є друзі-юристи, які мені з радістю допоможуть.
– Зачекайте-зачекайте! – Анна стрімко встала з крісла. – Але чому я до цього часу нічого не знаю про його борги? І про його хворобу я теж не чула!
– А ви, коли останній раз з ним спілкувалися?
– Ну… – Анна зробила невдоволене обличчя. – Востаннє ми розмовляли з ним по телефону, мабуть, років десять тому. Я ж кажу, ми з донькою живемо в іншому місті.
– Ах, ви в іншому місті… І вже десять років… Ну, звісно, через це ви нічого і не знали. Скажіть, а яка ваша прізвище? І ще хотілося б знати вашу адресу і номери телефонів. Телефон вашої доньки, і ваш особистий.
– Для чого?
– Я повідомлю всі ці дані колекторській службі, яка мене вже зовсім замучила. Нехай вони тепер вимагають борги з вас та вашої доньки.
– З якої причини?
– Як з якої? Ваша донька – гіпотетична спадкоємиця, яка скоро стане спадкоємицею законною. Ви самі мені це сказали. Я ж відмовляюся від спадщини мого чоловіка на користь його дочери. Як по жилах вашої Марії тече Маркова кров – так буде чесніше!
– Ні! – скрикнула перелякано Анна. – Цього не може бути!
– Що не може бути?
– Напевно, я все-таки помилилася. Ваш чоловік був правий, це не його дочка. Я зараз пригадала! У той час я ще зустрічалася з однією людиною… Загалом, прощавайте! Забудьте про цю розмову, і про нас з дочкою. І взагалі, вашого чоловіка я бачила лише один раз, випадково. Він читав лекцію в нашому інституті.
Анна стрімко попрямувала до передпокою, і за кілька секунд вона вже грюкнула вхідними дверима.
– Ну от… – Тетяна беззвучно засміялася. – Ще одна гіпотетична спадкоємиця зникла.
І скільки ж вас ще буде в моєму житті? Хто наступний?
Треба все-таки попросити знайомих журналістів, щоб вони написали десь у пресі про моє – нібито скрутне – становище. Щоб мені самій не доводилося брехати.