Чи важко назвати свекруху мамою?

**Щоденниковий запис.**

Коли Соломія виходила заміж, вона була впевнена: ніколи не називатиме свекруху мамою. Її подруги легко говорили «мамо» до матері чоловіка, розповідали про щиру близькість, вдячність. Але Соломія лише хитала головою: «Мати в мене єдина — та, що виростила». Вона не хотіла йти проти власних принципів.

Її свекруха, Ганна Дмитрівна, була суворою, але доброю жінкою. Допомагала молодим: грішми, порадою, підтримкою. Завдяки їй вони купили добрий авто, а згодом зібрали на перший внесок за квартиру у Львові. Вона не втручалася в їхнє життя, але завжди трималася з гідністю.

Соломія ж лишалася холодною. Ні «матусю», ні «мамо» — лише «ви» та «Ганно Дмитрівно». Віжливо, але віддалено. Ніби між ними стояла невидима стіна.

Одного разу, коли Соломія зайшла до свекрухи на чай, Ганна раптом промовила:

— Знаєш, можна без «ви». Називай мене просто Ганною. Або… як тобі зручніше.

Соломія піднесла куточки губ і заперечила:

— Ні, дякую. Я не можу інакше…

Свекруха мовчала. Але після того, як син Соломії, Дмитро, одружився, щось змінилося. Його дружина, Марічка, з перших днів називала її «матусею». Спочатку здавалося — це лише з хвилювання. Але коли Марічка повторила це знову, у Соломії щось обірвалося.

У цьому слові було стільки тепла, стільки щирості… Вона навіть не очікувала, як приємно його чути.

Через кілька днів Соломія раптом зрозуміла — хоче побачити Ганну Дмитрівну. Чоловік був на роботі, вона взяла таксі до Івано-Франківська, де жила свекруха. Привод знайшла — привезла нову скатертину. Але насправді тягнуло інше.

Ганна зустріла її, пригостила чаєм і медовиком. І коли вони сиділи на кухні, Соломія раптом, сама собі дивуючись, промовила:

— Мам, ну куди ти? Давай спокійно посидимо…

Вона замовкла. Ці слова вилетіли самі — без думок, без наказу. Просто так. Ганна — вже не свекруха, а мама — підняла на неї очі, і в них з’явилися сльози. Такі ясні, щирі, яких Соломія ніколи не бачила.

Більше вони про це не говорили. Не треба було.

Коли вона повернулася додому, у грудях було легше. Ніби зняла з плечей камінь.

Сьогодні я зрозумів: іноді одне маленьке слово може зруйнувати стіну, яку будували роками. Одне просте слово — «мам».