Як серіал зруйнував мою родину: ти ж казав, що вони не такі, як ти

— Він же на мене зовсім не схожий! — вигукнув з екрана герой дешевого серіалу. — Ти що, зовсім? Це ж твоя копія!

Ігор напружено посміхнувся й глянув на дружину. Це ж вона запропонувала провести вечір із чаєм та серіалом. Якби хтось тоді сказав, що саме завдяки цій «мильній опері» його родина розлетиться на шматки, він би лише реготав.

— А я, між іншим, його розумію, — холодно промовив Ігор, не відводячи погляду від телевізора. — Мої сини теж на мене зовсім не схожі. Жоден. Усі четверо — твої дві краплі. Може, і мені варто зробити тест ДНК?

— Дуже смішно, — скривилася Марічка. — Ще щось придумаєш?

— Я серйозно. Мені все розповіли. Я знаю, що діти — не мої.

— Що ти несеш?! Хто тобі це сказав?!

— Одна людина. Колега. Він просто подивився на наше фото й запитав: «Ти впевнений, що вони твої?» І знаєш, я раптом зрозумів, що ні. Не схожі. Ані зовні, ані характером.

Марічка зблідла. Серце стиснулося від болю, образи й паніки. Стільки років разом. Стільки років пліч-о-пліч — біди, радості, хвороби, сесії, пологи. А він… Він просто подивився на фото й повірив сторонньому.

— Ти справді думаєш, що я двадцять років обманювала тебе? Думаєш, я могла б нав’язати тобі чужих дітей?! Ти при здоровому глузді?!

— Годі вдавати! Ти ж са бачиш! Вони всі твої копії! А я для них хто — дядько?

— Хто вона? — раптом спитала Марічка льодяним тоном. — Ця жінка, що тобі таке в голову заклала?

— До чого тут жінка? Це чоловік! Колега! Він сам через це проходив.

— Звісно. А ти — як хлопчисько. Перший же вітер — і здуло. Розводимось?

— Розводимось, — спокійно сказав він. — Я хочу зробити тест. Якщо виявиться, що жоден із них не мій — крапка. Нехай у графі «батько» стоїть прочерк.

Діти, довідавшись, що батько сумнівається у їхній спорідненості, перестали з ним розмовляти. Старший, якому виповнилося вісімнадцять, заявив, що більше ніколи не назве його батьком. А молодший, якому всього п’ять, дивився на нього з нерозумінням і питав: «Тату, ти що, образився?»

Родина розпадалася. Друзі, родичі, колеги були в шоці. Марічка — у розпачі, Ігор — упертий і глухий до будь-яких аргументів. А причина? Дівчина на ім’я Соломія, нова на роботі, молода, амбітна, з білосніжною посмішкою й манірами мисливця.

— Не зрозумій неправильно, — шепотіла вона Ігорю за чашкою кави. — Просто дивно, що діти не успадкували від тебе нічого. Ані рис, ані характеру. Хоча таке буває…

Спочатку він злився, потім почав сумніватися. А потім повірив. І ось — суд, аналізи, тести. Чотири висновки: Ігор Коваль — батько. Біологічний.

Соломія плакала, благала прощення, обіцяла, що це любов. Що не хотіла зла. Ігор одружився з нею через тиждень після розлучення.

Але нового життя не вийшло. На роботі — бойкот. Звільнили швидко. Соломію теж. Друзі відвернулися. Сусіди плювали в слід. А незабаром Соломія зібрала речі й пішла — «не витримала тиску».

Він спробував повернутися. Постукав у знайомі двері.

— Пробач, — сказала Марічка, — ти нам більше не потрібен. У нас усе добре.

І Ігор залишився сам. Без родини. Без друзів. Без дітей, на яких, як виявилося, був схожий набагато більше, ніж міг уявити.