Квартира дружини – справжнє везіння, радіє рідня: кінець скитанню по орендованим хатам!

Власна квартира – це справжня удача! – раділи родичі чоловіка. – Більше не будемо по орендованих квартирах тинятись.

— Так, мамо, добре, я все зрозуміла, – відповідала на ходу Юля, перебігаючи дорогу, коли зелений сигнал світлофора вже почав небезпечно блимати. – Звісно, без проблем. Ці гроші у мене на окремому рахунку.

Юля зупинилася на наступному перехресті, чекаючи на зелений. Судячи з усього, її мама на іншому кінці зв’язку виправдовувалася, бо Юлін голос став більш схвильованим.

— Мамо, припини! – молода жінка навіть трохи підвищила голос. – Якщо я поїду на море через півроку, нічого страшного не станеться. Вам однозначно більш потрібно. Сьогодні ж усе перерахую.

Юля, нарешті, перейшла всі проїжджі частини міста і увійшла в сквер. Вмостилася на лавці, відкрила банківський додаток на телефоні і знайшла потрібний рахунок. В ту ж мить її обличчя витягнулось від здивування.

— Що? Як таке може бути?

Деякий час вона сиділа в повній прострації, а тоді набрала номер.

— Ілля, ти на роботі? Нам потрібно терміново поговорити…

Ілля, чоловік Юлії, в цей час якраз збирався з колегами в найближчий бар. До офіційного кінця робочого дня залишалося ще півгодини, але керівництво дозволило команді піти раніше, оскільки вони успішно завершили важливий проект і планували це відсвяткувати.

Дзвінок Юлі пролунав саме в ту мить, коли весела компанія залишала офіс.

— Маленька, ти трохи не вчасно, – відповів Ілля, трохи відставши від своїх товаришів. – Давай поговоримо завтра. Ми тут зібралися…

— Ні, сьогодні! – рішуче сказала дружина. – Сталося щось важливе.

— Боже, що таке? – занепокоївся Ілля і зупинився.

Однокурсники вже покликали його на вихід.

— Так, ідіть, я наздожену, – сказав Ілля, прикривши телефон рукою, після чого повернувся до розмови. – Що трапилось?

— Давай не телефоном. Якщо ти ще на роботі, я зараз приїду, – запропонувала Юля.

— Не зовсім на роботі… точніше, по дорозі з офісу.

— Добре. Я в нашому сквері. Підходь сюди.

— Ти не зрозуміла, – втратив терпіння чоловік. – Ми з хлопцями зібралися в бар. Я хотів тебе попередити, що сьогодні буду пізно і не зовсім тверезий, але ти сама подзвонила… Юль, давай завтра, а…

— Ілля, ти повинен мені пояснити дещо, – випалила дружина і озвучила свою проблему.

Ілля одразу змінився на обличчі.

Він був видно розгублений після почутого і довго не міг знайти слів для пояснення ситуації.

— Чому ти мовчиш? – насторожилася Юля.

Чоловікові молодої жінки нарешті вдалося взяти себе в руки.

— Юля, слухай… — він все ще намагався підібрати слова. – Прошу, давай поговоримо завтра. Обіцяю, що все поясню.

— Значить, ти знав… — у Юлі щось похололо в душі. — Іди, святкуй. Я сама поїду туди і все перевірю, – сказала вона похмуро.

— Ні! – вигукнув Ілля. – Сиди на місці і чекай мене. Я скоро буду.

Після розмови Ілля деякий час стояв у роздумах. Потім знову взяв слухавку і набрав номер.

— У нас проблеми…

Юля продовжувала чекати Іллю в сквері. Коли він підійшов, то застав її в дуже напруженому стані.

— Як ти міг? – спитала вона без прелюдій.

— Ти все-таки їздила туди? – зблідши, запитав Ілля.

— Ні, дзвонила сусідці…

Юля буквально свердлила Іллю поглядом.

— Ми ж про все домовлялися, – її голос скоро міг зірватися. – Ти мене обдурив?

Ілля зітхнув. Він мовчки сів поруч з дружиною, нервово стискаючи і розтискаючи кулаки.

— Ілля…

Юля запитально дивилася на чоловіка.

— Пробач, – це все, що він зміг вимовити.

І Юля зрозуміла, що її шлюбу, здається, настав кінець.

* * *

Квартира, яку Юлі подарували батьки після 18 років, була і благом, і прокляттям одночасно.

Юлія тоді навчалася на другому курсі інституту і повністю насолоджувалася студентським життям. Паінькою вона ніколи не була, але у всьому намагалася дотримуватись розумних меж. Але як тільки хто з однокурсників дізнавався про її квартиру, на Юлю сипалися безкінечні пропозиції організувати там чергову вечірку.

— Це ж класно – власна квартира і жодних предків поруч, – говорили її друзі.

Спочатку Юля з радістю йшла назустріч і сама веселилася, відчуваючи себе господинею ситуації. Проте їй все менше подобалося влаштовувати збори у себе вдома, оскільки прибирати наслідки у вигляді брудного посуду, розкиданих упаковок від різноманітних ласощів, недопалків і скарг від сусідів доводилося самій.

І Юлія почала відмовляти, за що досить швидко стала ізгоєм.

Друзі один за іншим відверталися від неї, розпускали чутки і писали гидоти в соцмережах. Єдиною людиною, яка в той час підтримала дівчину, був Ілля. Він навчався на курс старше і був на домашній вечірці у Юлії тільки один раз.

Вони не були добре знайомі, лише віталися при зустрічі. Але в той день саме Ілля помітив Юлю, яка плакала на лавці у сквері біля їхнього вишу після чергової сварки з “ображеними” товаришами по навчанню.

— Привіт, що сталося? – він сів поруч.

Юлія спершу не хотіла говорити, але Іллі вдалося витягнути з неї інформацію.

— Знайомо, – усміхнувся юнак. – Люди тебе називають цапом відбувайлом і не можуть пробачити, що з тебе не вдалося зробити барана.

— Непогано сказано, – сумно всміхнулася Юлія.

— Не зважай, – сказав Ілля. – Вони не були твоїми друзями, просто використовували тебе. Вважай, що сміття винеслося саме.

Після розмови з Іллею Юлії дійсно стало легше. Вони почали зустрічатися, а після закінчення вузу одружилися. Ілля одразу сказав дружині, що її квартира його не хвилює.

— Я збираюся оформити іпотеку, – повідомив він молодій дружині. – Щоб у нас була НАША квартира. А зі своєю роби, що хочеш. Можеш, наприклад, здавати, і в тебе будуть свої гроші.

Юля з радістю підтримала ідею чоловіка. Вона навіть відкрила спеціальний рахунок, куди відкладала гроші за аренду своєї квартири. Планів було багато: власне авто, відпочинок на морі… Далеко не всі знають, коли ще і на що можуть знадобитися ці гроші.

* * *

Минув рік.

Ілля також паралельно відкладав гроші на майбутню відпустку — пара разом збиралася поїхати на море. Півроку тому Юлія довірила поповнення свого банківського рахунку з грошей за аренду квартири чоловікові.

Ілля активно вивчав ринок криптовалют, і, отримавши чергову оплату за проживання, він проводив власні маніпуляції і відправляв на рахунок дружини вже значно більшу суму. Юлі це більш ніж влаштовувало.

Втім, несподівано на порозі їхньої квартири з’явилися гості. Це були дядько Іллі, Андрій Васильович, і його дружина Ніна.

— Не чекали? – засміявся Андрій Васильович. – А ми от вирішили завітати.

— Дядьку Андрію, чому Ви не попередили? – неприємно здивувався Ілля.

— А щоб втекти нікуди не встигли, – знову розсміявся Андрій. – Давай, показуй, де нам поселитися.

— В сенсі? – здивувався Ілля. – Ми живемо удвох з дружиною, гостей нам розмістити ніде.

— Значить, буде тісніше, – безцеремонно заявив родич і протиснувся в квартиру.

Виявилося, що дядько і тітка купили в передмісті земельну ділянку і почали будівництво будинку. Свою стару хату вони продали, вклавши всі гроші в новий проект.

— Найближчих родичів на вулицю виганяєш? – дорікав племіннику Андрій Васильович.

В розпал суперечки додому повернулася Юлія. Дізнавшись, у чому справа, вона запропонувала родичам пожити місяць в її квартирі.

— Попередні орендарі виїхали, а нових я поки можу не брати, – сказала вона, – місяць не критично.

Попереджувального погляду Іллі вона тоді не помітила, та вже було пізно.

— Квартира дружини – справжня удача! Більше не будемо по орендованих квартирах тинятися, в хороми переберемось, – радісно заявив дядько Андрій, і тітка Ніна підтримала.

Розмістивши родичів, Юля про них успішно забула.

Тим більше, ні дядько, ні тітка ніяк про себе не нагадували. Через місяць Юля запитала у чоловіка, як справи у його родичів, і Ілля запевнив дружину, що вони з’їхали, а він запустив в квартиру нових мешканців.

* * *

І ось Юлії зателефонувала її мама.

Виявилося, що бабуся молодої жінки перенесла інсульт, і їй терміново потрібні гроші на реабілітацію. Коли мама назвала суму, Юля прикинула, що накопичених нею за півтора року коштів буде точно достатньо. Вона була впевнена, що зможе переконати чоловіка відкласти поїздку на море, щоб знову могла накопичити потрібну суму.

Однак з’ясувалося, що за останні півроку грошей на рахунку не додалося.

— Я не зміг їх вигнати, – зізнався Ілля. – Вони просто не йшли. Зрозумій, дядько Андрій, він справжній крейзі… Ну, коротше, він на все здатний…

— Але чому ти мені брехав? – обурювалася Юлія. – Чому одразу не сказав все чесно?

— Соромно було, – зізнався чоловік. – За свою боягузтво і слабодухість.

— Але щось потрібно робити, – сказала Юлія. – Врешті-решт, викликати поліцію.

— Ну так, а потім ходити і оглядатися, чи не так? – зітхнув Ілля. – Даремно ти тоді виговорилася про свою квартиру. Я б їх якось випроводив.

— Але на що ти сподівався, коли мовчав всі ці півроку?

— Сам не знаю, – знизав плечима Ілля. – Чекав на якесь диво.

Він на деякий час замислився.

— Дивись, – Ілля підняв майку і показав дружині шрам від опіку на спині.

— Я знаю, ти говорив, що випадково впав на піч.

— Ні, це дядько Андрій мене штовхнув, – зізнався Ілля. – Але йому нічого не було. Я сам не розумію, як йому щоразу вдається виплутуватися.

— Але я не збираюся поступатися йому своєю квартирою, – розлютилася дружина. – Якщо ти його боїшся, це твої проблеми. А я збираюся рішуче з цим усім розібратися.

Юля встала, маючи намір негайно їхати до своєї квартири, але Ілля її зупинив.

— Не треба, Юль, – його голос тремтів. – Прошу тебе. Я переживаю за тебе…

— Не набридло боятися?

І Юлія рішуче відправилася за своєю адресою. На всяк випадок подзвонила дільничному й попросила прийти.

* * *

— О, здорова, – безцеремонно привітав хазяйка чоловіка. – Чого прийшла?

— Ви обіцяли з’їхати через місяць, – спокійно сказала Юля. – А живете вже півроку.

— І що з того? – нахабно поцікавився дядько Андрій. – Скільки потрібно, стільки й будемо жити. І нічого ти не зробиш.

— Але я покликала дільничного, – сказала Юля.

— Один телефонний дзвінок – і твій дільничний поїхав за відомою адресою. Все, йди звідси.

Дядько Андрій уже хотів закрити двері, як раптом трапилося ннеочікуване. В квартиру рішуче увійшов Ілля.

— Йдіть обидва звідси! – закричав він.

Реакція дядька не забарилася. Через секунду Ілля полетів у протилежний кут кімнати від потужного удару. Юля зарепетувала, а дружина Андрія Васильовича зовсім спокійно спостерігала за тим, що відбувалося. Дядько вже через кілька секунд був поруч із падшим племінником, і почав його душити.

— Я попереджав тебе не ворушитися, – злісно хрипів родич.

Серйозне втручання було зупинено прибулим на адресу дільничним. Він зумів заарештувати хулігана і викликав патруль. Ілля написав заяву, і проти Андрія Васильовича було порушено кримінальну справу. Йому загрожував реальний термін.

Виявилося, що всі його загрози зробити потрібний дзвінок були звичайним блефом, на який багато років “купувалися” більшість родичів.

Юля та Ілля помирилися.

Чоловік взяв кредит і повернув дружині недовкладені гроші на реабілітацію її бабусі, втрачені через його трусость. Крім того, Юля взяла з чоловіка обіцянку більше ніколи не брехати. Другого шансу вже не буде.