Connect with us

З життя

Літня жінка важко встала з ліжка і з мискою хліба вийшла на подвір’я.

Published

on

Важко підвівшись з ліжка, старенька жінка дійшла до дверей. У передпокої взяла чашку з нарізаним хлібом і вийшла на подвір’я.

«Здається, трохи розходилася. Курки як куркочуть. Може, випустити їх на город? Увечері ж назад не зберу. Ой, про що я думаю?! Сьогодні-завтра невістка влаштує мене в будинок для старих».

Відчинила двері до курника. Звідти вилетіло семеро курок, а позаду гордовито ступав півень. Старенька висипала їм крихти і рушила у туалет.

Оглянула город із тривогою.

— Гаврилівно, — почувся голос від воріт, де стояла сусідка. – Все ще на ногах? Тобі ж уже дев’ятий десяток пішов.

— А як не ворушитися, Іванівно? – старенька підійшла до паркану. — Капусту та моркву не зібрано. Добре, хоч Зиновій з Іркою землю виорати допомогли.

— Хороший у тебе внук!

— Важко йому без батька, — заплакала старенька.

— Вже досить плакати, Гаврилівно, — заспокоїла сусідка. — Вже більше не страждає твій син. Рік у нерухомості лежав. Як йому було? Зараз він з небес на тебе дивиться.

— Іванівно, йому ж лише шістдесят було. Який життєрадісний був! А як раптом за рік занепав і пoмeр.

— Скоро і я до сина свого долучуся.

— Не спіши, Гаврилівно! Встигнеш ще. Поживи трохи!

— Та як тут поживеш? Ноги ледь рухаються, — зітхнула важко старенька. – А вже кінець вересня надворі. Скоро приморозки. Чи виживу я тут сама?

— А в тебе ж є невістка, внуки.

— Ой, Іванівно, про що ти кажеш? У Зиновія троє дітей, та ще й теща з ними. Жанна з двома дітьми тулиться в однокімнатній квартирі.

— А Катя, невістка що?

— Вона тільки про мою смeрть і мріє. Як по Данилові сорок днів справили, я почула, як вона, нібито Жанні казала, що дім мій продасть і квартиру їй купить.

— Та ти що, Гаврилівно?! Не погоджуйся!

— Жанна, моя онучка, хай би пожила по-людськи.

— А ти?

— В будинок для престарілих, мабуть, віддадуть. Там хоч догляд буде. А тут я вже і печі затопити боюся. До того ж, дров зовсім не залишилося. Замерзну тут, і ніхто не дізнається.

— Дякую, Іванівно! Йду я вже, — сказала, розвела руками. – Кур випустила. Он вони на городі порпаються. Піду яйця зберу!

І потупцювала господиня до курника.

До ранку Варвара Гаврилівна відчула, що холодно стало. З-під ковдри не хочеться вилазити. Але треба!

Вилізла, змерзла. Накинула куфайку і вийшла на двір. Не встигла як слід курей нагодувати, як під’їхала машина онука до хати. Онук зазвичай на вихідні приїздить, а сьогодні середа. Відчула старенька, що зміні в її житті бути.

— Привіт, бабо!

— Що сталося? – з підозрою запитала Варвара Гаврилівна.

— Вистачить тобі тут одній жити, — кивнув на небо. – Морози вже підходять.

— А мої кури? І капусту з морквою не зібрано, — почала плакати старенька.

— Бабо, з курами я впораюся. А капусту з морквою зараз зберу, поки ти збираєшся. Давай, поспіши!

Довго Варвара збиралася. Шістдесят з гаком років тут прожила, з того часу як Коля взяв її за жінку і привів сюди. Тут і Данилка народила. Вже п’ятнадцять років, як Миколи немає. І Данилка вже нема. Сіла старенька на табуретку і заплакала.

Довго сиділа. Встала, зазирнула у вікно. Онук вже всю моркву викопав, капусту зрізає. Добра капуста вдалася. Які качани величезні. Зітхнула важко і знову почала збиратися.

«А що взяти? Залишати все шкода. І з собою все не віднесеш. Та й у будинку для стареньких хіба дозволять стільки речей мати. Візьму альбом, буду життя своє згадувати. Усі документи треба зібрати. Будинок продаватимуть, не знайдуть, мабуть, усі папери. Одяг взяти треба. Нові господарі прийдуть – усе викинуть».

— Бабо, ти ще довго? – перервав її збори голос онука. – Я вже і моркву викопав і капусту зібрав. У сарай все переніс. На вихідні приїду, розвезу всім.

Витяг онук її речі, склав у машину. Її саму посадив і повіз. Дивиться Варвара Гаврилівна у віконце, прощається з селом.

До міста недалеко. Ось і п’ятиповерхівки промайнули. Машина зупинилася.

«Господи, а ми до Данилового будинку під’їхали, — здивувалася Варвара Гаврилівна. – Щоб із невісткою, мабуть, попрощатися, онук привіз?»

— Вітаю, тітко Варя! – усміхнулася і навіть у щоку поцілувала.

— Здрастуй, Катю! – а про себе подумала. – «Боїться, мабуть, що квартиру на неї не перепишу».

— Тітко Варя, ми для тебе кімнату звільнили, де Данило останні дні провів, — і невістка заплакала.

— Ми там і ремонт зробили, — підштовхнула свекруху у кімнату, — ліжко і шафу нову купили.

— Катенько, — до старенької нарешті дійшло, про що говорить невістка. – Так ви мене не віддасте у будинок для стареньких?

— Мамо, мамо, досить!

— Ви чого плачете?

— Бабо, а звідки ти вирішила, що ми твій дім продавати будемо? – засміявся онук. – Ми з нього спільну дачу зробимо. Влітку там відпочивати будемо. І ліс поруч.

Так добре стало на душі у Варвари Гаврилівни. Адже в неї такі гарні внуки.

«А невістка-то яка в мене! Чому я цього сорок років не бачила?»

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

сімнадцять − 7 =

Також цікаво:

З життя17 хвилин ago

Маленький друг на чотирьох лапах

**Щенок** Мар’янка з мамою жили удвох. Батько у Мар’янки, звісно, був, та тільки він їм був не потрібен. Про нього...

З життя1 годину ago

Якби тільки здогадувались про наслідки…

Якби знати, що так буде… Автобус підстрибував на вибоїнах. Водій лаявся, об’їжджаючи заповнені водою калюжі, інколи навіть виїжджав на зустрічну...

З життя2 години ago

Другий шанс на щастя

— Оленко, ти вже йдеш? — Подруга Марійка нетерпляче постукала наманікюреними нігтиками по стільниці. — Ні, ще затримаюсь. Чоловік має...

З життя3 години ago

Чи бачиш ти, як він на тебе дивиться? З любов’ю і захопленням

— Знаєш, як він на тебе дивиться? З любов’ю й захопленням, — промовила задоволена собою донька. Дмитро вийшов із ванної,...

З життя4 години ago

Чи знаєш ти, як він на тебе дивиться? З ніжністю і захопленням, – з гордістю промовила донька

Ой, слухай, як він дивиться на тебе? З любов’ю й захопленням, — вигукнула задоволена собою донька. Дмитро вийшов із ванної,...

З життя5 години ago

«Чи залишила вона мені доньку? – Валентин охопив жах, – цього не може бути. Вона обов’язково повернеться»

«Залишила мені дочку?» – від жахливої здогадки Олену кинуло в жар. «Ні, цього не може бути. Вона обов’язково повернеться.» Олена...

З життя6 години ago

Хірурги зневірилися — але любов старшої медсестри повернула її до життя

Світлиця лікарні була занурена у напівтемряву. Легке світло від настільної лампи ледве освітлювало обличчя дівчини. Їй щойно виповнилося п’ятнадцять, але...

З життя6 години ago

Я ПРИГОСТИВ БЕЗДОМНОГО ШАУРМОЮ І КАВИ — ВІН ВРУЧИВ МЕНІ ЗАПИСКУ І ПОПРОСИВ ПРОЧИТАТИ ЇЇ УДОМА.

Сьогодні був сірий вівторок, той самий, коли на душі важко без причини. Щойно закінчила стресову нараду в центрі й вирішила...