Connect with us

З життя

Ми розлучилися місяць тому. Хіба ти все ще пам’ятаєш?

Published

on

“Розлучилися ми з тобою ще місяць тому. Ти нічого не забув?”

– Павло, ти не забув, що сьогодні твій останній день у моєму домі? – запитала його Лариса.

– Тобто як? Вже?

– Так, а чому тебе це дивує? Ми домовлялися, що до 26 травня ти вирішуєш питання з житлом, а поки можеш жити тут.

– Якось час швидко промайнув…

Справа була в тому, що Павло і Лариса розлучилися місяць тому. Однак її колишньому чоловікові було абсолютно ніде жити. Ніяк не міг знайти підходяче житло. Чи не намагався? Це вже зовсім інше питання.

– Не заговорюй мені зуби. Завтра ти виселяєшся!

– Але куди?

– Не знаю. Це вже не мої проблеми.

Павло миттєво схопився з крісла.

– Як же так, Лариса? Ми ж сім’я.

– Ми? Та вже немає ніяких “ми”. Розлучилися ми з тобою ще місяць тому. Ти нічого не забув?

– Кажу ж, час летить дуже швидко.

– Ще раз… Не заговорюй мені зуби.

Насправді Павлу дійсно не було куди йти. Друзів у нього не залишилося, адже час з багатьма розвів. А дехто виявився далеко не найприємнішою людиною.

Родичі живуть у області, а до знайомих явно ночувати не підеш. І як тепер бути? Одна надія була переконати Ларису.

І якщо ночувати можна хоч на вокзалі, то була ще одна причина, з якої її колишній чоловік не хотів покидати квартиру.

– Ти знаєш, а я все сподівався до останнього.

– На що?

– Що ми ще будемо разом.

Тут Лариса розсміялася, а Павла це явно зачепило.

– Хіба я сказав щось смішне?

– А хіба тобі самому не смішно?

– Мені ні.

– А мені так. Слухай, досить вже ломати комедію і грати в дитячий садок. Зрештою, ми дорослі люди.

– От саме тому я й хочу поговорити по-дорослому. Лариса, ти зрозумій, через дурниці ми розлучилися.

Колишня дружина навіть підняла брову від здивування.

– По-твоєму постійно обманювати людину – це дурниці?

– Ні, я не це мав на увазі.

– Я зрозуміла тебе!

– Та ні ж! Ми погарячкували, таке буває. Лариса, але ми ж можемо почати все заново. Будь ласка!

Лариса була просто вражена цим. Тільки одного зрозуміти не могла – її колишній чоловік з розуму сходить чи йому справді нікуди жити.

– Я сказала, досить мені морочити голову. Збирай свої речі. Завтра ти покидаєш цю квартиру.

Але Павло ніяк не заспокоювався. Він продовжував стояти на своєму і наводив все нові і нові аргументи. Один з них став просто нонсенсом!

– Та як ти не розумієш, я ж вірний тобі залишився!

– Це ти зараз до чого?

– А до того, що з моменту нашого розлучення я ні з ким і ні ні.

Тут вже Лариса схопилася за голову. Мабуть, Павло дійсно почав сходити з розуму.

– Мені-то яке до цього діло? Якщо чесно, зовсім не цікаво з ким ти там спиш!

– А мене це хвилює. Ну, не можу я Лариса ні з ким, окрім тебе. І з тобою зараз не можу… Бо…

Тут Лариса перебила його.

– Так, все не продовжуй.

Вона зібралася і пішла прогулятися. Лише б очі не бачили цього Павла.

Насправді вийшло от як. Розлучитися з ним вона планувала давно. Але все відкладала, бо якось шкода було. Все-таки прожили вони разом 5 років і важко було прийняти таке рішення.

Однак постійне обманювання чоловіка не давало їй спокою. Причім брехав він стосовно роботи. Весь час вигадував, що начальник його підвищив і почав він тепер на престижній посаді працювати. А насправді залишався таким же рядовим менеджером із зарплатнею 20 тисяч гривень на місяць. Це і стало останньою краплею в їхніх стосунках.

Навіщо було брехати? Непонятно!

Лариса розмірковувала протягом усього вечора. Їй не хотілося йти додому. Тому вона вирішила залишитися у подруги. Звісно ж, Павло обірвав їй весь телефон дзвінками. Але брати слухавку вона не збиралася, точно так само, як і звітувати перед ним.

– Я не розумію, Лариса. Ну, що ти за Матір Тереза така?

– В сенсі?

– Та я про твого Павла. Сама ж винна. От тепер він і не хоче йти.

– Так, уже. Сама розумію, що зглупила. Ну, не виганяти ж на вулицю…

– Так завтра все одно виженеш. Чи ні?

– Вижену. Бо слово завжди тримаю.

– Шкодуєш?

– Ні, нема про що шкодувати. Я ж не дитину виганяю, а дорослого чоловіка, який сам у змозі розібратися зі своїм життям.

Наступного дня Лариса повернулася додому, але так і не побачила валізу колишнього чоловіка біля свого порогу.

– Ти все ще тут?

– Лариса! Де ти була? – вигукнув Павло.

– Це тебе вже не стосується.

– Ти ночувала у чоловіка?

– Ще раз повторюю: не твоя справа! Збирай речі і вимитайся звідси!

Тут Павло почав мало не ходити кругами навколо колишньої жінки.

– Лариса, слухай, ну, я справді так не можу. Я ж хвилювався за тебе!

– Досить! Вимітайся, я сказала.

Але на Павла ніби не діяли її слова. Або він робив вигляд, що не чує її.

– Я ж тобі вірність зберігаю, як ти не розумієш?

Лариса зрозуміла, що ця розмова безглузда і ні до чого не приведе.

– У тебе 5 хвилин. Інакше я дзвоню в поліцію.

Але Павло не повірив, і Ларисі довелося зробити те, що вона обіцяла. Колишнього чоловіка швидко випровадили з речами на вулицю. Бо у цій квартирі він частки не мав і прописаний тут не був.

Добре, що Ларисі це житло дісталося у спадок. Страшно навіть уявити, що могло б бути, якби квартира належала обом.

За такого розвитку подій Павло точно ніколи б не виїхав звідси. А що, дуже зручно. У нього ж завжди був на все залізний аргумент. Він вірний колишній чоловік.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

чотири × два =

Також цікаво:

З життя18 хвилин ago

Neverkė, kai turtinga moteris išėjo, palikusi ant prekystalio dėžutę su žiedu ir vyrą, kurio veidas staiga tapo pilkas kaip žiemos rytas.

Gabija neverkė juvelyrikos salone. Neverkė, kai turtinga moteris išėjo, palikusi ant prekystalio dėžutę su žiedu ir vyrą, kurio veidas staiga...

З життя21 хвилина ago

Не заплака, когато богатата жена излезе с изправен гръб, но с очи, в които вече нямаше надменност

Елена не заплака в бижутерията. Не заплака, когато богатата жена излезе с изправен гръб, но с очи, в които вече...

З життя23 хвилини ago

Não chorou quando Duarte ficou parado junto ao balcão, pálido, com a boca entreaberta, como se todas as mentiras que sabia dizer tivessem desaparecido de repente.

Inês não chorou quando a mulher saiu da joalheria. Não chorou quando Duarte ficou parado junto ao balcão, pálido, com...

З життя28 хвилин ago

Elle ne pleura pas quand la cliente élégante sortit sans se retourner. Elle ne pleura pas quand Antoine resta planté devant le comptoir, pâle, humilié, privé pour une fois de ses jolies phrases.

Élise ne pleura pas dans la bijouterie. Elle ne pleura pas quand la cliente élégante sortit sans se retourner. Elle...

HU31 хвилина ago

Nem akkor, amikor Márk ott maradt a pult előtt, sápadtan, üres tekintettel, mintha most először nem találna egyetlen mondatot sem, amivel kimagyarázhatná magát

Anna nem akkor sírt, amikor a gazdag nő kilépett az ékszerüzletből. Nem akkor, amikor Márk ott maradt a pult előtt,...

NL34 хвилини ago

Ze huilde niet toen Lucas bleek bij de toonbank bleef staan, met diezelfde mond waarmee hij ooit “voor altijd” had gezegd en nu geen enkel fatsoenlijk woord meer kon vinden

Noor huilde niet toen de rijke vrouw de juwelierszaak uit liep. Ze huilde niet toen Lucas bleek bij de toonbank...

PL36 хвилин ago

Nie rozpłakała się, kiedy Adam stał przy ladzie blady, z zaciśniętą szczęką, jak człowiek, któremu po raz pierwszy zabrano możliwość udawania

Zofia nie rozpłakała się wtedy, gdy bogata klientka wyszła z salonu bez pierścionka i bez narzeczonego. Nie rozpłakała się, kiedy...

IT44 хвилини ago

Non pianse quando Marco rimase fermo davanti al banco, con il viso pallido e la bocca mezza aperta, come se per la prima volta nella vita non trovasse una frase pronta

Giulia non pianse quando quella donna uscì dalla gioielleria. Non pianse quando Marco rimase fermo davanti al banco, con il...