Ми з дружиною відвідали всіх лікарів, навіть були у віщунів та цілителів.

Ми з дружиною вже відвідали всіх лікарів, навіть сходили до провидиць і цілителів. Ходили до церкви та молилися. Врешті-решт наші руки почали опускатися…

Дружина покинула мене. Зараз моє життя майже нестерпне, я залишився сам зі своїми думками. Мене рятує лише моя робота. Буває, що топлю свій біль в алкоголі. Я не поганий чоловік, мені 28 років, не палю, рідко вживаю алкоголь, а останнім часом лише це допомагає вгамувати мій біль.

Я закінчив факультет права. Завдяки допомозі батьків ми з дружиною оселилися в двокімнатній квартирі. Обоє займали досить престижні посади та добре заробляли. Наше життя складалося чудово. Ми з дружиною прекрасно ладнали і нам нічого не бракувало.

Моя дружина — неймовірна жінка. Гарна, скромна, привітна. В домі завжди чисто та панує порядок. Після роботи я з радістю повертався додому, де мене чекала дружина з смачною вечерею.

Багато хто б сказав: “Чого тобі не вистачає? Багато хто мріє про таке життя! Живи і не нарікай”.

Я вже не хочу радіти життю. Страждаю від безпліддя. В ранньому дитинстві хворів на свинку. Пам’ятаю лише, що довго лежав у лікарні та не ходив до школи. І ось зараз, через 20 років, хвороба дала про себе знати.

Ми з дружиною обійшли всіх лікарів, навіть зверталися до провидиць та цілителів. Ходили до церкви та молилися. Нарешті наші руки опустилися… Виявилося, що ми не можемо нічого більше зробити, адже в моєму випадку ця хвороба була невиліковна.

Дружина почала мене уникати, ми більше не проводили разом вечори. Щоразу сиділи в окремих кімнатах, вона читала книги, а я дивився телевізор. Коли вона поставила мене перед фактом, що її подруга знайшла для неї гарну роботу в Києві, і що, будучи ще молодою, хоче почати життя заново.

Наступного дня вона зібралася та поїхала. Про свою хворобу я дізнався лише через два роки після шлюбу. Не знав, що вона може спричинити такі ускладнення.

Тепер згадую сумні очі своєї матері, коли ми одружувалися, і її слова “Ой, діти, що я роблю!”

Тоді я не звертав на них уваги, а тепер розумію страшне значення тих слів. Я чудово розумію, що життя не закінчується. Десь у нашому прекрасному місті є самотня жінка з дитиною на руках, для якої я міг би стати чудовим батьком.

Я не хочу шукати жінку насильно. Хотів би спочатку зцілити серце і поховати сум через шлюб, у якому ми прожили 5 щасливих років. Я чудово розумію свою дружину, яка бажає мати дітей, а я не можу їй цього дати. Дозволити їй на зраду? Усиновити дитину? Вона прагне бути матір’ю своєї дитини.

А якби я знав про свої проблеми ще до шлюбу? Як тоді склалося б наше життя? Чи хотіла б вона й надалі бути зі мною, чи пішла б відразу?

Чому мама так довго приховувала від мене мою хворобу? Якби я знав, все могло би бути інакше. З одного боку, я розумію свою маму – вона хотіла, щоб я був щасливим. З іншого боку, чи можна бути щасливим за таку ціну? У кожного з нас своя правда. Можливо, це просто для мене свого роду випробування. Б’юся зі своїми думками. А вдома досі тихо і сумно.