Connect with us

З життя

На зустріч однокласників не прийшла одна людина, що нікому не бракувало, але посередині вечора двері відчинилися…

Published

on

Минуло десять років з дня завершення нашої школи, і весь клас вирішив зустрітися, щоб разом це відзначити. Не прийшла лише новенька Соломія, та ніхто особливо на це не зважив, адже вона завжди залишалася осторонь нашого колективу. З неї постійно насміхалися, і жодної глибокої дружби вона так і не знайшла. Ми саме вели розмову про минуле, як раптом двері відчинилися, і в зал зайшла та сама “дивна й невпевнена новенька”, яку всі колись намагалися уникати…

На початку її не впізнав ніхто, в тому числі я. Перед нами стояла зовсім інша людина: впевнена, ефектна, життєрадісна дівчина з відкритою посмішкою, яка заворожила буквально кожного хлопця в залі. Деякі, приховуючи свої обручки чи уникаючи поглядів дружин, навіть намагалися дізнатися її номер телефону. Через кілька годин до неї долучився її чоловік, і він виглядав настільки ж успішним і привабливим, як і вона сама.

Соломія потрапила до нашого класу в шостому, пробула з нами три роки, але ми вперто продовжували називати її “новенькою”. Як розповідала наша класна керівниця, причиною переходу стало болюче знущання в її минулій школі. Колишні однокласники були настільки жорстокими, що її побили до такого стану, що на тілі не залишилося живого місця. Вчителька благала нас ставитися до Соломії з добротою, та її слова, як виявилося, мало хто почув.

Незважаючи на прохання класної керівниці, ніхто не поспішав піклуватися про неї. Дівчата іноді можуть були з нею розмовляли, але дружби від цього не виникало. Хлопці ж побачили в ній зручну мішень для жартів, адже Соломія не могла за себе постояти. Вона була тихою, закомплексованою і постійно сама.

Коли хлопці вигадували чергові образи, вона лише мовчала, наче звикла до свого становища. Здавалося, попередня школа навчила її не зважати на все це, бо порівняння з тим, що вона пройшла, було геть несуттєвим. А дівчата, які на початку до неї ставилися більш-менш тепло, віддалялися від страху, щоб і їх самих не взялися глузувати.

Ми жартували з її зовнішності, глузували три роки поспіль, аж поки вона не поїхала навчатися до коледжу в інше місто. Відтоді Соломія зникла з нашого життя, і ніхто особливо не переймався її відсутністю.

На початку нашої ювілейної зустрічі ніхто навіть і не згадав про неї. Але через деякий час одна однокласниця раптом запитала:
– А де наша Соломія? Така ж дотепер замкнена?
На це хтось кинув:
– Та напевно досі ламає голову над своїми комплексами!
А інший хлопець примирливо додав:
– А, може, лікаря знайшла і вже все “підрихтувала”.

Поговорили та й забули. Але довго пам’яті у нас не вистачило, бо саме тоді в зал зайшла вона – Соломія. З перших хвилин погляд приковувала її граційна і впевнена хода, її усмішка, яка світлом заповнила весь зал. Тільки придивившись, я зрозумів, що вона неабияк змінилася. Ідеальне обличчя, доглянуте довге волосся, спортивна фігура.

Дівчата перешіптувалися і знизу поглядали на свої власні втомлені обличчя. Соломія видавалася значно молодшою і щасливішою. Хлопці не приховували своєї уваги. Всі, хто колись сміявся з неї, тепер червонощоко сипали компліменти. Але вони отримували лише витончену усмішку у відповідь, адже цікавість Соломії вже давно перейшла на інший рівень.

Ще через кілька годин до нас приєднався її чоловік. Красень і справжній джентльмен, він усіх привітав, посміявся з нашим товариським “гумором”, після чого пара чемно попрощалася і поїхала.

Коли вони пішли, теми для розмови зникли. Ми тільки й говорили про нашу колишню “новеньку”. Усі в один голос зізнавалися собі, що були дітьми, сліпими від власних упереджень. А якщо не дітьми, то точно дурнями.

Соломія показала нам усім, якими негідними ми були, та дала добрий урок, який, здається, ми вже точно засвоїли.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

дванадцять − один =

Також цікаво:

З життя27 хвилин ago

Маленький друг на чотирьох лапах

**Щенок** Мар’янка з мамою жили удвох. Батько у Мар’янки, звісно, був, та тільки він їм був не потрібен. Про нього...

З життя1 годину ago

Якби тільки здогадувались про наслідки…

Якби знати, що так буде… Автобус підстрибував на вибоїнах. Водій лаявся, об’їжджаючи заповнені водою калюжі, інколи навіть виїжджав на зустрічну...

З життя2 години ago

Другий шанс на щастя

— Оленко, ти вже йдеш? — Подруга Марійка нетерпляче постукала наманікюреними нігтиками по стільниці. — Ні, ще затримаюсь. Чоловік має...

З життя3 години ago

Чи бачиш ти, як він на тебе дивиться? З любов’ю і захопленням

— Знаєш, як він на тебе дивиться? З любов’ю й захопленням, — промовила задоволена собою донька. Дмитро вийшов із ванної,...

З життя4 години ago

Чи знаєш ти, як він на тебе дивиться? З ніжністю і захопленням, – з гордістю промовила донька

Ой, слухай, як він дивиться на тебе? З любов’ю й захопленням, — вигукнула задоволена собою донька. Дмитро вийшов із ванної,...

З життя5 години ago

«Чи залишила вона мені доньку? – Валентин охопив жах, – цього не може бути. Вона обов’язково повернеться»

«Залишила мені дочку?» – від жахливої здогадки Олену кинуло в жар. «Ні, цього не може бути. Вона обов’язково повернеться.» Олена...

З життя6 години ago

Хірурги зневірилися — але любов старшої медсестри повернула її до життя

Світлиця лікарні була занурена у напівтемряву. Легке світло від настільної лампи ледве освітлювало обличчя дівчини. Їй щойно виповнилося п’ятнадцять, але...

З життя6 години ago

Я ПРИГОСТИВ БЕЗДОМНОГО ШАУРМОЮ І КАВИ — ВІН ВРУЧИВ МЕНІ ЗАПИСКУ І ПОПРОСИВ ПРОЧИТАТИ ЇЇ УДОМА.

Сьогодні був сірий вівторок, той самий, коли на душі важко без причини. Щойно закінчила стресову нараду в центрі й вирішила...