Наречена забула, як казати “дякую

Віра, у вас щось є перекусити? – на ходу запитала Настя. – Я така голодна, жах просто. І я дуже поспішаю. Потрібно сьогодні все встигнути. Свято ж, Восьме березня. Дівчата мене чекають, ми збираємось у клуб сьогодні.

– Так, свято, ти права. Наш день. Це тобі, дорога. Вітаю тебе, – Віра простягнула Насті милу маленьку коробочку з браслетом, про який вона мріяла вже кілька років.

Але купити його самостійно вона ніяк не могла. Вся її зарплата постійно витікала зі швидкістю світла. То нову куртку терміново купити треба було, то волосся наростити, то подруги гуляти покликали. Не відмовляти ж собі в маленьких радощах.
Віра прекрасно знала про бажання Насті. І дуже хотілося зробити їй приємно. Своя ж, рідна. Тим більше Віра завжди мріяла ще й про доньку, окрім дорослого сина. І ось, коли Олександр привів Анастасію додому, своєю дівчиною, – бажання наче здійснилося. Віра полюбила її всім серцем і дуже балувала…
Віра любила цю тендітну дівчину не тому, що Настя була якоюсь особливою або дуже доброю, гарною чи милою. Просто Віра була такою. Вона дуже любила сина. Тому і любила все і всіх, що його стосувалося. Настя зустрічалася з ним уже три роки. І Віра, як добра майбутня свекруха, старалася прийняти дівчину в родину, як рідну.

Тільки ось одного не врахувала: що люди бувають корисливі. А ще вони дуже швидко звикають до доброго. А якщо для них часто і багато робиш добро, вони починають думати, що так і повинно бути. Вони забувають дякувати, а з часом узагалі вирішують, що це цілком нормально – отримувати все на срібній таці.
Так сталося і з Анастасією.
З першого дня знайомства Віра вирішила, що зробить все, щоб їй у родині було добре, комфортно і зручно. Віра з чоловіком Дмитром, батьком Олександра, нещодавно переїхали за місто, в розкішний красивий дім. Одного разу, через кілька тижнів після знайомства, вона запропонувала Насті залишитися на ніч…

З того дня Настя постійно жила в кімнаті з Олександром, не питаючи дозволу ні у свого хлопця, ні у його родини. Ніби це було само собою зрозуміле.
Ніхто наче не мав нічого проти. Але все ж іноді у батьків вже дорослого сина, звісно, виникало бажання побути наодинці один з одним, чи втроєм з сином, своєю сім’єю.
Але такої можливості тепер уже не було.
Насті у цьому домі було дуже зручно, не те, що в маленькій квартирі з мамою і бабусею. Все жінок в хаті чудово – ремонт відмінний, умови для комфортного життя всі є. Холодильник завжди повний продуктами на будь-який смак. Смачна і свіжа їжа завжди готова. Прибирати навіть не потрібно. Віра, як справжня жінка і господиня в домі, все й завжди робила сама і із задоволенням.

Настю завжди брали з собою. Усюди. Зокрема й у гості до друзів у сусіднє місто.
Вони, до речі, теж жили в домі. Подруга Віри, Ірина, завжди зустрічала сім’ю Віри радо. Смачний обід, м’яке і чисте ліжко, веселий відпочинок. Звісно ж, все це було забезпечено і Насті теж. Вона ж член родини.
У сім’ї Ірини Настю також полюбили. І Насті у них подобалося. Накормлять, напоять, вигуляють, розвеселять. Не життя, а казка.

А ще Настя за ці три роки, поки була в родині Олександра як рідна, і на море двічі літала, причому зовсім безкоштовно, попри те що вона працювала і дуже навіть добре заробляла. І за містом усі турбази облазила, також жодного разу не заплативши і навіть не запропонувавши трохи вкластися.
Мало того, вона навіть продукти ніколи не купувала, навіть банальних тістечок до чаю.
Взагалі, здавалося б, що Насті просто добре й дуже зручно знаходитися в цій родині – добрій, щедрій і гостинній.
Але ні. Ні Віра, ні її чоловік, ні Олександр ніколи й подумати нічого поганого не могли про цю дівчину. Вона завжди була веселою, безпосередньою, відкритою. І жодні нехороші думки ніколи не спадали на думку Вірі до того фатального дня. Восьмого березня.
Того дня дві найкращі подруги вирішили відсвяткувати свято удвох. Ірина приїхала в місто до Віри. Вони зняли собі розкішний номер у дорогому отелі. У проживання входили відвідини басейну, СПА-комплексу, ще й масаж у честь свята. А ще можна було безкоштовно запросити кількох гостей, але лише до одинадцятої вечора.

Подружки прекрасно проводили час. Пили шампанське, багато сміялися, точніше, навіть хихотіли, говорили про все на світі.
Ідилію перервала… Хто ж? Звісно, Настя. Дивно, але так і є.
– Віро, доброго дня. Олександр мені сказав, що ви сьогодні у СПА відпочиваєте? А можна я до вас приїду ненадовго?
Віра спочатку навіть розгубилася. Їй здавалося, що дві дорослі жінки, найкращі подруги, все ж мають право бодай інколи побути лише вдвох. Адже вони у цей чудовий день втекли від нескінченної рутини домашніх справ і турбот, залишили чоловіків і дітей (а у Ірини їх було, на хвилинку, троє). То навіщо їм хтось ще? Їм і так добре. Весело, спокійно, чудово.
Але відмовити Насті було якось неправильно, що чи незручно.
– Ну, гаразд, приїжджай, – розгублено пробурмотіла вона.
– Ми ще когось чекаємо? – здивувалася Ірина.
– Так. Настуня заїде до нас ненадовго.
– Ось як. Ну, гаразд Я якраз подарунок для неї приготувала, хотіла з тобою передати, але тоді вручну особисто.

– Мій також зі мною. Я, звичайно, хотіла його вручити вдома… ну гаразд.
Через п’ятнадцять хвилин Настя вже стояла на порозі номера.
– Ой, як у вас тут усе розкішно! Яка краса. А СПА вже працює? Я піду, в мене мало часу.
Настя тут таки накинула білий халат і подалася розслаблятися і отримувати задоволення.
Ірина і Віра здивовано переглянулися, але знизали плечима і продовжили перервану розмову. У цей час їм у номер принесли замовлений з ресторану обід. Він був розкішним. Тут були й устриці, і мідії, вибрані фрукти і солодощі. Риба, ікра, все дорого-багато. У свій день не можна собі ні в чому відмовляти.
Поки подруги насолоджувалися дивовижним обідом, у номер повернулася Настя.
– Ну що тут у нас? Яка смакота, м-м-м… – вона безцеремонно приєдналася до компанії.

Віра з Іриною знову трохи напружилися, але не подали виду.
Тут Віра вирішила трохи розрядити атмосферу і вручила Насті подарунок.
– О, клас. Я ж саме таке і хотіла! – нечітко відповіла вона, доїдаючи чергову устрицю.
Ірина також привітала Настю. І ніжно поцілувала в щоку.
А у відповідь тиша. Вона навіть належним чином не подякувала, і навіть привітань не було. Складається враження, що Восьме березня сьогодні тільки у неї.
– Так, добре. Мені бігти пора. Мене дівчатка вже зачекалися, а мені ще додому зазирнути, помити голову і переодягнутися.
– Цікаво, Настю. А ти взагалі в курсі, що тебе Олександр чекає вдома? Ну гаразд, ти сьогодні працювала. Вдень ви не побачилися. А зараз? Він тобі що, не говорив?
– Говорив, говорив. Але ж я сказала, мене чекають подруги. Вони вже бронювали столик у клубі. Я хочу з ними відпочити сьогодні.

– Так він же вечерю для тебе приготував. І подарунок. Тобі сподобається, от побачиш.
Взагалі-то мама домовилася з сином про подарунок заздалегідь. Вона купила браслет, а Олександр, підкопивши кілька місяців, сережки до нього. Про таке Настя навіть мріяти не могла. Але, побачивши її холодну реакцію на свій подарунок, Віра, звісно, засмутилася. Чи Настя очікувала чогось іншого, чи вона просто відучилася бути вдячною.
Ймовірно, був другий варіант. Сім’я Олександра, мабуть, уже так її зіпсувала, що все, що б для неї не робилося, вона сприймала як даність.
– Настю. Ну приділи ж ти Олександрові трохи часу. Він же готувався, чекав на тебе, – ніяк не могла заспокоїтися Віра, – він тебе потім і в клуб відвезе, і забере.
– Так нічого страшного. Я зранку приїду до нього. Нас якраз друзі запросили завтра покататися на квадроциклах. Я давно хотіла.
– А вечеря? А подарунок?

– Вечерю нехай сам з’їсть, а подарунок я завтра заберу, задумаєш.
Настя зникла так само стрімко, як і приїхала. Вона не привітала ні Віру, ні Ірину зі святом, і навіть нічого не подарувала. І поїхала веселитися далі. Не туди, де її чекав коханий і рідний чоловік, а туди, де їй просто хотілося повеселитися сьогодні. Саме в цю хвилину багато що стало на свої місця.
У кімнаті повисло мовчання.
– Віра, я звісно, нічого не хочу сказати, але…
– Так. Я все зрозуміла. І знаю, що багато в чому сама у всьому винна. Занадто багато доброго я зробила для цієї дівчини. Так багато, що вона навіть слово “Дякую” розучилася говорити. Зате чудово навчилася користуватися людьми.
Подруги вирішили не псувати собі вечір розмовами і думками про безсовісну Настю.

А Олександра вранці чекав дуже серйозний розмова з матір’ю…