Под час відпочинку чоловіка вагітна дружина працює у свекрухи на городі: щасливий фінал.

Іван вирішив, що втомився на роботі й йому необхідна відпустка на морі. Про свою вагітну дружину він навіть не подумав, збирав речі тільки для себе.

— Марічко, не починай. Ти прекрасно знаєш, що я втомився і хочу відпочити.

— А мені, по-твоєму, це не потрібно? Я ж на шостому місяці, а ти кажеш мені їхати до твоєї мами копати город!

— І що тут такого? Мама тобі допоможе, а свіже повітря тільки на користь.

Марічка промовчала, нічого не відповіла, бо знала, сперечатися з чоловіком марна справа. У селі свекруха зустріла її не зовсім гостинно.

— Загнала мого синочка до того, що він втік від тебе на море! Так тобі і треба.

— Він не втік, я сама його відпустила. Вам би не знати, тітко Ганно?

Марічка копала той город цілий день. Сонце було гарячим, спина дуже боліла, а від запаху землі нудило. Ноги у неї постійно набрякали, вона не могла швидко рухатися. Коли було зовсім важко, вона просто сідала і нічого не робила, окрім погладжування свого живота. Увечері вона чула, як свекруха обговорювала її зі своїми сусідками.

— Ледача, страшно! Ноги у неї набрякли! Раніше наші жінки в полях народжували, вставали й далі копали! Не невістка у мене, а цариця!

Через пару тижнів Іван повернувся відпочивший, задоволений і засмаглий.

— Марічко, привіт! Ти навіть не уявляєш, які я там креветки їв! А пляж який! Обов’язково поїду туди наступного року, тільки вже з тобою.

— Іване, ми нікуди не поїдемо. Я йду.

— Куди? У тебе справи?

— Ти не зрозумів. Я йду від тебе.

— Це такий жарт? Ти ж пропадеш без мене, кому ти потрібна?

— Ось зараз і перевірю.

Вперше за роки життя з чоловіком, Марічка зрозуміла, що таке свобода. Так, вона не знала, куди йти й що робити далі, але в одному була впевнена, без Івана їй буде краще. В кишені у неї було трохи грошей, а за дитячим чемоданом вона вирішила не повертатися в квартиру. Прийняла до себе вагітну Марічку найкраща подруга Оксана.

— Марічко, у мене є вільна кімната, можеш жити стільки, скільки треба! І навіть не думай про погане, все вдасться!

Іван ніяк не міг повірити, що дружина його залишила. Він дзвонив їй по сотні разів на день, приходив на поріг квартири Оксани з квітами, але подруга не впускала його, бо так сказала Марічка.

— Іване, йди і забудь дорогу в наш бік. Марічка – не служниця. Ти сам винуватий.

Хлопець писав листи, які Марічка іноді читала. У них він просив вибачення, казав, що був дурнем, сумує і любить. Заради майбутньої дитини просив вибачити його і повернутися до сім’ї.

Пологи у Марічки були важкими, проте коли вона взяла на руки сина, то забула про все. Поступово життя в неї налагоджувалося, було важко, але друзі допомагали. Івана вона не простила, але із сином бачитися дозволяє.