Поїхав за кордон на заробітки і зустрів землячку з тією ж метою.

Відправився до Італії, щоб заробити грошей. Там я зустрів жінку з моєї країни, яка теж поїхала туди працювати. Привів Наталку додому, і через три місяці ми одружилися. Невдовзі народився наш син. Я поїхав знову, спочатку на місяць, проте моя поїздка затягнулася. Коли повернувся додому, купив для сина багато іграшок, але, увійшовши до хати, не знайшов дружини, а сином займалася няня. Коли я подарував синові нову машинку, він сказав, що таку ж отримав від дядька Романа. Моя дружина зробила свій вибір, але доля все розставила по своїх місцях.

Авторка Кінга Кароліна

Моя мама покинула мене, коли мені не було ще й двох років, залишивши з татом. Батько ніколи не одружився знову і приділяв мені всю свою увагу. Його сестра, тітка Ольга, допомагала у моєму вихованні. У неї були свої діти, мої ровесники, з якими ми проводили кожні канікули. Коли я вступив до університету, мій батько помер. Я не знав, де моя мама, і не мав особливого бажання з’ясовувати це. Я знав, що її просто немає поруч. До неї я не відчував жодних почуттів, навіть не мав її фотографії.

Після закінчення навчання, деякий час я працював у країні, але потім вирішив поїхати до Франції. Мені подобалася робота за кордоном, проте Франція не була єдиним місцем, де я працював. Відрядження організовували в різні куточки світу. У тридцять років я вже об’їздив половину світу. Якось, перебуваючи в Італії, я зустрів одну дівчину. Виявилося, що вона теж була з України і приїхала до Італії в пошуках роботи. Її звали Наталка.

Це була любов з першого погляду, тому ми не зволікали і через три місяці вирішили одружитися. Повернулися в Україну, купили квартиру у Львові, а через рік у нас народився син – Андрій. Я хотів мати більше дітей, але Наталка була проти, вказуючи, що ще молода і хоче насолодитися життям. Це був перший тривожний сигнал, який я проігнорував.

Я працював у режимі постійних відряджень. Все менше часу проводив із родиною. Наталка та Андрій були цілком забезпечені, оскільки я добре заробляв. Звичайно, ми проводили разом відпустки, і коли була можливість, я забирав їх за кордон. Я дуже сумував за сином і дружиною. Коли був удома, намагався проводити з ними якомога більше часу. Але одного разу я почав помічати, що щось не так. Здавалося, що Наталка стала чужою.

Одного разу мене відправили в чергове відрядження. Спочатку це мав бути місячний від’їзд, але через причини, що від мене не залежали, він затягнувся майже на чотири місяці. Я намагався часто телефонувати до дружини, але наше спілкування ставало дедалі слабшим.

Все колись закінчується. Так і моя поїздка підійшла до кінця. Я повернувся додому, але там не було дружини, а Андрійком займалася няня, яку ми періодично запрошували на допомогу. Коли вона побачила мене, трохи збентежено відповіла, що Наталка пішла за покупками і не оголошувала про це. Я подякував їй за опіку, звільнивши на той день від подальших обов’язків. Вирішив зайнятися сином, за яким дуже скучив, і почав дoрувати йому подарунки, які привіз з поїздки. Він був дуже щасливий і задоволений подарунками. Йому вже виповнилося 5 років, тому можна було вільно з ним розмовляти. Раптом, взявши одну з машинок, він сказав, що вже має таку, бо отримав її від дядька Романа. Я був дуже здивований, адже ні в моїй, ні в родині дружини, не було ніякого дядька Романа.

– Він подарував мені ще багато машинок, – радісно сказав Андрій.

Здавалося, що я повинен швидко знайти дружину і попросити пояснити все. Я прийняв холодний душ, щоб трохи прийти до тями. В якийсь момент мені стало важко доторкнутися до будь-якої речі в нашій квартирі.

Наталка увійшла до квартири з усмішкою.

– Я рада, що ти повернувся! – намагалася підійти до мене, але я відштовхнувся.

– Не зовсім. Нам потрібно поговорити. Сідай, будь ласка, – відчував, як холод залишає мене, і мені здавалося, що це не відбувається насправді.

– Чи давно ти бачишся з дядьком Романом? – моє обличчя змінилося на маску. Я певен, що Наталка ніколи не бачила мене таким. Вона опустила голову, відвертаючи погляд.

– Майже рік, – сказала вона дуже тихо. – Я хотіла це закінчити, але це сильніше за мене. Тебе майже ніколи немає вдома.

– Ти доросла і сама зробила вибір. Я хочу розлучення. Буду навідувати Андрійка. Пам’ятай, що це моя квартира. Пошукай собі щось інше.

Я тихо відчинив двері й вийшов. Без емоцій, з великим холодом всередині. Спочатку мене покинула мати, тепер кохана дружина. Я струсив головою, відганяючи нав’язливі думки. Час покаже, що буде далі.

Суд ухвалив розлучення дуже швидко. Я не маю уявлення, що Наталка сказала судді, але мене сприймали як погану людину, щоб не сказати гірше. Мені не дозволили навіть відвідувати Андрійка без згоди Наталки. Якийсь час я жив у готелі, поки Наталка не знайшла собі інше житло. Вона й далі не дозволяла мені бачитись із сином, тож я стежив за ним крадькома. Дядька Романа теж спостерігав. Він був молодий, йому було 23 роки. Я не мав уявлення, як він утримуватиме сім’ю.

Минув місяць, і Наталка зателефонувала мені. Сказала, що не може дозволити собі орендувати квартиру, і наш син немає де жити. Я мовчав. Я не мав їй що сказати, тим більше, що саме про це її попереджав.

– У тебе є квартира. Продай і допоможи своїй дитині! – сказала Наталка.

– І попутно тобі і твоєму співмешканцю. Вибач, але ти знала, що робиш. А квартиру і всі інші речі я купив сам, за свої гроші.

– Ти що, не поважаєш власного сина?

Я повісив слухавку. Минуло ще два тижні. Одного дня я повертався з роботи, коли побачив Наталку біля входу, вона тримала Андрія за руку.

– Чи міг би ти зайнятися сином? Ми з Романом переїжджаємо. Коли облаштуємося, повернуся за Андрійком, – сказала вона, відвертаючи погляд.

– Тобто дитина є тягарем для співмешканця? – мовчала вона.

Завдяки Андрійку моє життя почало набувати сенсу. Мій керівник дозволив мені працювати дистанційно, але найважливішим було те, що я мав поруч сина, який з кожним днем ставав усе дорослішим. Одного дня він запитав, де його мама, потім зупинився, наче все зрозумів. Наталка не намагалася зі мною зв’язатися, не з’являлася. Це було нелегко, я хотів знову одружитися, щоб мій син мав матір. Швидко зрозумів, що жодній жінці не потрібна чужа дитина, і таким чином ми досі жили вдвох.

Минуло п’ятнадцять років. Багато чого змінилося. Андрій навчався в США, а я працював і знову почав їздити у відрядження по всьому світу.

Одного разу, після чергової службової поїздки, я зайшов у супермаркет по продукти і раптом побачив Наталку на касі. Здавалося, що вона відчула мій погляд і озирнулася. Вона чекала на питання, але я мовчав. Нарешті вона заговорила.

– Як поживає Андрій? Сподіваюся, в нього все гаразд? – її погляд став трохи винуватим.

– Усе гаразд, навчається за кордоном, – я намагався відповісти на питання, не ставлячи свого.

Наталка хотіла щось іще запитати, але до нас підбігла маленька дівчинка.

– Мамо, хто це? – Поглянула на мене й повернулася до Наталки.

– Це старий знайомий. Ми колись разом працювали, – Наталка повернулася і пішла з дочкою до виходу.

Минуло декілька років. Я купив великий будинок у селі, Андрій закінчив навчання і повернувся додому не сам, а з майбутньою дружиною. Ми вечеряли на літній терасі, коли пролунав дзвінок. Син підвівся й побіг відчиняти ворота.

– Тату, тут прийшла якась жінка до тебе.

Я вийшов і побачив Наталку. Вона стояла біля воріт, дивлячись униз.

– Ледве знайшла твій адресу, прийшла побачитися із сином, ти не проти?

Андрій здивовано глянув на мене.

– Так, сину, це твоя мати, – намагався сказати спокійно.

– У мене немає матері, – син повернувся й тихо сів за стіл.

– Ти все чула. Сподіваюся, більше нам не заважатимеш.

Я повернувся до столу спокійно, але у серці досі була рана, залишена зрадою, яку я ніколи не зможу пробачити.