З життя
Чи можна жити з дивом на завжди?
«Сподобається тобі, мамо. Вона просто диво!» — з захопленням промовив Андрій. «А чи не набридне жити з дивом?» — іронічно запитала Оксана.
Оксана стояла біля плити й прислухалася. За життя чоловіка вона завжди готувала вечерю так, щоб до його приходу все було готове. Чоловік помер вісім років тому. Тепер так само вона чекала з роботи сина.
У дверях клацнув замок, із передпокою почувся голос Андрія:
«Мамо, я вдома».
«Чую», — відповіла Оксана й посміхнулася.
«А що у нас сьогодні? Котлети, смажена картопля?» — Андрій обійняв матір і зазирнув через її плече, вдихаючи апетитний запах улюбленої картоплі з зеленим цибулем.
Оксана вимкнула газ, накрила кришкою сковороду.
«У тебе гарний настрій? Що сталося?» — за відтінками голосу вона могла вгадати синове почуття.
Андрій трохи відсторонився.
«Мамо, я одруюся».
«Вже час. А чому ж Марійка до нас не заходить?» — спитала Оксана й обернулася до сина, вдивляючись у його похмурішувате обличчя.
«Я одружуюся з Соломією».
І Оксана відчувала, як мороз пройшов по спині. Син давно став дорослим. Обіймав її, був ніжним лише в хвилини особливих зізнань чи радості.
«Ім’я багатообіцяюче. А як же Марійка?»
«Марійка виходить заміж у суботу. Не хочу про це говорити, мамо. Давай вечеряти.»
«Добре, що весілля Марійки не вплинуло на твій апетит. Мий руки.»
Оксана поставила перед сином тарілку з картоплею, сіла навпроти, підперла підборіддя рукою й дивилася, як він їсть.
«А ця Соломія… хто вона?»
«Хороша дівчина. Ти сама в цьому переконаєшся. Хочу познайомити тебе з нею. Може, у суботу?» — Андрій перестав їсти й подивився на матір. — «Соломія тобі сподобається, я певен. Вона просто диво!»
Щось схоже він говорив і про Марійку. Що та вибрала нареченого багатшого, Оксана дізналася від її матері, з якою вони вчилися в одній школі й дружили, сподівалися, що діти побратаються. Зустрілися випадково в магазині, і та поділилася новиною. Вибачилася за вибір доньки.
«Дива не буває забагато. А чи не набридне жити з дивом?» — іронічно запитала Оксана.
«Мамо, не смішно.»
«А я й не жартую. Розкажи про неї. Що в ній такого дивовижного?»
«Чому ти причепилася до цього слова?» — Андрій завагався. — «Вона вчителька, викладає в школі українську мову та літературу, правда, щойно перший рік. Серйозна, начитана. Мені з нею добре.»
«А батьки в неї хто?»
«Тато інженер, а мама домогосподарка.»
«І приїхала вона…» — Оксана не докінчила, чекаючи, що син продовжить.
«Та яка різниця, звідки приїхала?» — зірвався Андрій.
«Справді. Значить, не місцева. Жити будете тут?»
«Якщо ти проти, знімемо квартиру.» — Андрій зазирнув матері у вічі.
«Ні, зовсім ні. Я лише рада. Що мені самій робити? Чекатиму онуків. Якщо не зживемося — тоді знімете.»
«Соломія не хоче поспішати з дітьми, хоче попрацювати, набратися досвіду.»
«Соломія не хоче, Соломія вирішила…» — передраж«Соломія не хоче, Соломія вирішила…» — передражнила Оксана, але в глибині душі зрозуміла, що син колись знайде власний шлях, навіть якщо він спершу здається їй не таким, як вона очікувала.
