Провчила зухвалу родичку чоловіка

Впоратися з нахабною сестрою чоловіка

— Мама сказала, ресторан затвердили, — Світлана говорила так, наче не помічала напругу в голосі Ольги. — Ну і щодо грошей. Ви з Андрієм усе перевели?

Ольга мовчала кілька секунд, намагаючись підібрати слова, але Світлана вже продовжила:

— Сума невелика, чесно, я навіть думала додати зі своїх, але знаєте, з моїми витратами… Це ж для мами, ви розумієте.

— Зачекай, — Ольга все-таки перебила її, намагаючись зберегти спокій. — Ми про це не домовлялися. Андрій мені нічого не казав.

— Ой, ну ти ж розумієш, він вічно все забуває, — Світлана засміялася, ніби це було зовсім звично. — Я йому сказала, що від вас буде коло сорока тисяч. Це ж нормальна сума для такої події?

Слова прозвучали так, ніби рішення давно прийнято, а будь-які заперечення виглядали безглуздо. Ольга стиснула телефон сильніше, відчуваючи, як росте роздратування.

— Сорок тисяч? — перепитала вона повільно, майже пошепки.

— Так, це я ще й знижку вбила! І торти там, і обслуговування, сама побачиш. Мама буде в захваті. Ну все, не хвилюйся, я вже дала аванс. Андрій сказав, ви все переведете.

Світлана відключилася, навіть не дочекавшись відповіді.

Ольга продовжувала сидіти, дивлячись на телефон. В горлі ніби застряг комок, а в голові одна думка: «Знову ця гра в одні ворота».

***

Увечері на кухні повітря, здається, дрижало, як натягнута струна. Андрій відкрив холодильник, витягнув пляшку квасу і, не дивлячись на Ольгу, пробурмотів:

— Свєта казала, ти проти дати гроші на ресторан.

Ольга застигла.

— Проти? Це вона так сказала? — Встала зі стільця, намагаючись тримати себе в руках. — Я що, відмовлялася? Я взагалі нічого не знала, поки вона не зателефонувала і не поставила перед фактом.

Андрій повернувся і нахмурився.

— Та ладно тобі, вона ж не для себе старається. Мама ж не кожен рік ювілей святкує.

— А нічого, що вона «постаралася» за наш рахунок? Сорок, Андрію! — Ольга стрималася, щоб не кричати, — Сорок тисяч! Це нормально?

Андрій знизав плечима і відвів погляд.

— Ну, це ж мама. Чого ти хочеш? Свєта молодець, усе організувала.

Ольга фыркнула.

— Молодець, звісно. Тільки за чужі гроші легко бути молодцем. І знаєш, Андрій, я не розумію, чому ти просто так погодився. Ми з тобою обговорювали це? Ні. Вона просто вирішила, і ти кивнув.

— Та ну перестань. — Андрій махнув рукою і взяв склянку. — Вона ж старається як краще.

— Для кого? Для нас? Для мами? Чи для себе? — Ольга різко підняла голос, але тут же знизила тон, щоб не розбудити сина. — Андрій, я більше так не можу. У неї одне: «дайте, переведіть, оплатіть». А потім вона щезає, як нічого не бувало.

Він помовчав, оглядаючи вміст своєї склянки.

— Ну що я можу зробити? Вона така. Хочеш, поговори з нею сама.

— Вже, — сухо відказала Ольга. — І знаєш, що вона мені сказала? Що це наш обов’язок.

— А ти чого хотіла? Вона одна все тягне. У неї, може, життя складніше, ніж у нас.

— Вона тягне?! — Ольга не витримала. — Андрій, та вона просто всіх навколо використовує. А ти ще й підтакуєш!

Розмова зайшла в глухий кут. Андрій знизав плечима, промимрив щось невнятне і пішов до кімнати, залишивши Ольгу наодинці з думками.

***

Наступного ранку почався несподіваний дзвінок. Ольга неохоче відповіла.

— Оля, привіт! Ти не зайнята? — Світлана звучала на диво бадьоро.

— Слухаю, — сухо відгукнулася Ольга, заздалегідь готуючись до нового «справи».

— Слухай, мені тут потрібна допомога. Я почала з однією сусідкою невеликий проект. Інтернет-магазин, ну ти знаєш, які зараз можливості. Так ось, мені потрібно дещо оплатити, а в мене зараз порожньо. Я подумала, ти мені можеш свою картку дати. Це тимчасово, буквально на кілька днів.

Ольга на секунду застигла, намагаючись переварити почуте.

— Свєта, — її голос став твердішим, — ти серйозно? Мою картку?

— Ну так! Що такого? Ти ж знаєш, я акуратно. Все порахую, все поверну, нічого зайвого не витрачу.

— Ні. Це не обговорюється.

На іншому кінці проводу нависла тиша.

— Я не розумію, — голос Світлани звучав уже не так упевнено. — Це ж просто картка. Чому ти мені відмовляєш?

— Свєта, тому що мені дороге моє спокій і моя картка.

— Олю, ти що, не довіряєш мені? — Світлана начебто обурилася, але звучало це як черговий маневр. — Ми ж сім’я.

Ольга стрималася, щоб не сказати зайвого.

— Свет, давай на цьому закінчимо. У мене справи.

Вона скинула дзвінок, відчуваючи водночас полегшення і злість. Світлана переходила всі межі.

Ввечері, коли Андрій повернувся з роботи, Ольга вже знала, що розмова буде складною.

— Андрію, — почала вона спокійно, — твоя сестра знову дзвонила.

Він зняв черевики, не поспішаючи дивитися в її бік.

— І що?

— Вона попросила картку. Мою. Для якогось свого проекту.

Андрій зупинився, дивлячись на неї здивовано.

— І що ти відповіла?

— Що ні, звісно.

— А чому ти не могла просто допомогти? — Він заговорив різко. — Це ж Свєта.

Ольга повільно вдихнула, намагаючись не вибухнути.

— Андрію, це у вас сімейне — не розуміти різниці між проханням і нахабством? Вона що, не може впоратися сама?

— Оль, вона ж не просила мільйони. Ти завжди все так ускладнюєш.

Вона подивилася на нього, не вірячи власним вухам.

— Ускладнюю? Це я ускладнюю? Ти правда думаєш, що так можна вічно?

Андрій помовчав, а потім пробурмотів:

— Їй просто допомога потрібна була, ось і все.

— Ну так, а потім вона зникає, а ми залишаємося розгрібати наслідки.

Він махнув рукою, відмахуючись, і пішов до кімнати.

Ольга сиділа за кухонним столом, відчуваючи, як щось всередині остаточно ламається. Вона більше не могла терпіти. Світлана не просто втручалася в їхнє життя — вона руйнувала його.

Весь вечір Ольга обдумувала, як покласти цьому кінець. В голові визрів план: спокійний, розумний і, головне, остаточний.

***

Наступного тижня їх запросили в гості до родини Андрія. Зібралися майже всі: бабусі, дядьки, тітки, двоюрідні брати і сестри. Світлана, як завжди, була в центрі уваги. Вона голосно розповідала, як «вкладається в майбутнє». Ольга спостерігала за цим спектаклем зі спокійним, майже безпристрасним обличчям.

Андрій сидів поруч, явно нервуючи, наче передчуваючи, що зараз станеться щось неприємне.

— Ось, — продовжувала Світлана, звертаючись до всіх, — ми з сусідкою запускаємо такий класний проект. Все на свої робимо, самі стараємося, знаєте, як це складно зараз.

Ольга відкашлялася, щоб привернути увагу.

— Свєт, а нічого, що в твоєму проекті ти намагаєшся використовувати чужі гроші?

Усі за столом завмерли. Світлана навіть не одразу зрозуміла, що це адресовано їй.

— Що ти маєш на увазі? — її голос прозвучав натягнуто.

— Ти попросила у мене картку на «тимчасові витрати». А ще до цього Андрій давав тобі гроші на ремонт машини. До речі, ти ці гроші повернула?

Світлана почервоніла.

— Ну, це все дрібниці. Навіщо виносити їх сюди?

Ольга не відступала.

— Це не дрібниці, коли ти постійно намагаєшся жити за чужий рахунок.

— Я не розумію, чому ти така зла, — Світлана намагалася посміхатися, але виглядала невпевнено. — Ми ж сім’я.

— Сім’я? — Ольга підняла брови. — Це не сім’я, Свєта. Що за сім’я, коли ти береш і не віддаєш, а потім ще й ображаєшся, якщо тобі відмовляють.

Усі за столом мовчали. Андрій спробував щось сказати, але Ольга його зупинила.

— Ні, Андрій. Досить прикривати її. Ми вже витратили на неї купу грошей і нервів. А тепер нехай пояснить, навіщо їй моя картка.

Світлана схопилася зі стільця, стискаючи кулаки.

— Ти просто заздриш, Оля! Я стараюся заради всіх, а ти тільки сидиш і рахуєш копійки.

— Заздрю? — Ольга усміхнулася. — Тому, що ти звикла обманювати всіх навколо? Не сміши мене.

Світлана хлопнула долонею по столу і вибігла з кімнати.

Андрій встав і глянув на Ольгу з болем у очах.

— Навіщо ти так? Це все ж таки моя сестра.

— А навіщо ти дозволяєш їй усе? — Ольга відповіла, не відводячи погляду.

Він нічого не сказав, лише похитав головою і пішов за Світланою.

Ольга зрозуміла, що добилася свого: правда випливла. Але це було схоже не на перемогу, а на поразку. Усі інші мовчали, уникали її погляду.

Увечері Андрій не повернувся додому. Він написав коротке повідомлення: «Мені потрібно час подумати про все».

Ольга сиділа на дивані. Вона знала, що вчинила правильно, але щось всередині відмовлялося визнавати це перемогою.