Connect with us

З життя

Таке теж трапляється

Published

on

Накипіло

— Все, досить, наковталася. Подаю на розлучення! — з серцем кричала Петрівна.
— Та подавай, подавай, налякала. Може, я все життя лише про це й мріяв, — затягуючись цигаркою, махав рукою підпитий Семенович.
— І подам, думаєш, не подам? Завтра ж піду в суд і віддам особисто Валентині Іванівні.
І вони розлучилися.
Написали оголошення про обмін трикімнатної квартири.
Петрівна була на пенсії.
Семенович ще працював і заробляв непогано.
Наступного дня після розлучення він прийшов, як завжди, на обід додому.
І тільки вдома згадав, що вони ж розлучені, а він собі обіду, звісно, не приготував.
— Дай поїсти, — по-товариськи сказав він.
— А хто ти такий, щоб тебе годувати? — з гордістю відповіла вона.
— Ну, хоча б старий знайомий.
— Ой, може, у мене старих знайомих не один десяток. То що ж, звелиш мені їх усіх годувати, так чи що? Насмішив.
— Ну, а якщо я тобі заплачу, нагодуєш?
— Заплатиш? — не очікувала такого повороту Петрівна. — А що, сама, мабуть, не все з’їм, краще я тобі продам, ніж викину за так. Тільки ціни будуть ресторанні. Я не гірше них готую.
— Ресторанні, так ресторанні. Наливай, тільки швидше, бо час іде.
— А, що це ви мені тикаєте, громадянине?
— Та годі, зовсім вже розійшлася, — сказав Семенович, швидко уплітаючи суп, який чомусь здався набагато смачнішим, ніж раніше, може, тому що заплатив за нього.
Так він і приходив щодня додому обідати і платив, як у ресторані. І йому було добре — не треба возитися з продуктами, каструлями.
І їй добре — все додаткові гроші. А готувати все одно треба, що для однієї, що для двох — яка різниця.
Окрім обіду, він користувався кухнею-рестораном і вранці, і ввечері.
Добре, що гроші водилися…
Петрівну все більше захоплювала ідея домашнього ресторану.
Вона спеціально сходила до єдиного ресторану в їхньому невеликому містечку. Подивилася, як оформлені столи, написано меню, як подають, у що вдягнені офіціантки.
В загальному, запам’ятала все, що могла.
Одного разу Семенович прийшов додому і завмер у дверях на кухню.
На столі білі скатертини, ваза з квітами, біля тарілки лежать серветка і ще якийсь папірець.
Він підійшов до столу, взяв папірець і прочитав: “Меню”.
— Тьху ти, ну вигадала баба.
Однак прочитав його, і на останньому рядку погляд зупинився: горілка -100 грам – 40 гривень.
— Що будемо їсти? — запитала Петрівна, увійшовши на кухню.
Семенович підняв очі і трохи оторопів, не впізнавши своєї жінки.
Нарядне плаття облягало звідкись взявшуся фігуру, поверх був надітий акуратний білий фартух, волосся зібране у “зачіску”.
А головне, обличчя її осяяла усмішка.
— Мені, будь ласка, все саме дороге і, мабуть, горілки 100 грамів, ні 200 грамів.
Але Петрівна довго не могла витримати своєї нової ролі.
— Ого! — зраділа вона, — значить, все-таки не кинув, а я вже подумала: невже схаменувся, дай, думаю, перевірю.
— Перевірю. Ох ти! Знову за своє — починаєш заводитися. А я, може, з тобою на брудершафт хотів.
— Ой, стала б я з тобою на брудершафт пити. Більше мені нічого робити.
А самій чомусь стало трохи шкода Семеновича.
Якось раз Семенович прийшов додому, але на кухні його ніхто не зустрічав.
Петрівна захворіла.
Увечері вона говорить:
— Хоч би спину натер.
— За гроші, будь ласка.
— О, звір. Добре, заплачу. На, помаж.
— А що це ви мене на “ти” називаєте, громадянко?
— Смієшся?
Так вони й жили.
По оголошенню про обмін квартири ніхто не звертався.
Увечері вони дивилися телевізор, а на ніч розходилися по своїх кімнатах.
Одного разу довгим зимовим вечором вони сиділи і грали у карти.
Семенович говорить:
— Послухайте, Петрівно, а що це ви все одна та одна?
— А вам, Семеновичу, не нудно — все один та один?
— Та, нуднувато трохи.
— Та й мені, наче, як теж трохи нуднувато.
— Слухай, Петрівно, а виходь ти за мене заміж.
— А що, треба подумати, — кокетливо відповіла вона.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

п'ятнадцять − чотирнадцять =

Також цікаво:

З життя56 хвилин ago

Зрада

— Олесю-у-у… — ридала в телефон Христина. — Чого ридаєш? Кажи по-людськи, що трапилося? З Денисом? Христе, чому мовчиш? —...

З життя2 години ago

Таємниця в коробці

**Щоденник** Мирослава з Іваном дружили ще зі школи. Жили в одному будинку у Києві, у сусідніх під’їздах, вчилися в одному...

З життя3 години ago

Ловкий хитруля

**Щирий Тимко** Оля з мамою сварилися вже кілька днів. Втомляться, розійдуться по кутках, помовчать, посердяться одна на одну. Але варто...

З життя4 години ago

Чому ти мені подобався…

У темряві снігу, ніби в сюрреалістичному сні, Маріана вийшла з офісу та підійшла до своєї машини на парковці. Капот і...

З життя4 години ago

Чудова новина!

Чудова новина Ольга поспішала додому. У неї була гарна новина для чоловіка — навіть не гарна, а чудова! Це варто...

З життя5 години ago

Мамо, я заслуговую на це!

Олена зустріла свого майбутнього чоловіка на вулиці. Вона проспала на іспит. Примчала на зупинку, а трамвай щойно відійшов. “От добре!”...

З життя5 години ago

Хто мій справжній батько?

— А хто мій тато? — Олю, підемо в неділю до кіно? — Не знаю. Мама нікуди ввечері не відпускає....

З життя6 години ago

Ніколи не забути тебе!

Я ніколи тебе не забуду Марія Іванівна йшла додому в розстібнутому драповому пальті, з потертим портфелем у руці, де лежали...