Connect with us

З життя

Ти поїдеш, а ми залишимось у домі”, – запевнила свекруха.

Published

on

“Поїдеш ти собі, а в хаті будемо жити ми”, – сказала свекруха.

Нарешті настала весна і скоро літо. Марія Іванівна сиділа у вітальні мого будинку під кондиціонером. Свекруха зручно влаштувалася в кріслі й по-діловому сказала, що з появою кондиціонера їй стало ще затишніше, адже тепер можна не виходити й не страждати від спеки.

— Так, без кондиціонера було би сутужно, — відповіла я. – Добре, що я вирішила встановити його ще до настання спеки.

Свекор похвалив нас за вдалу покупку, а чоловік засяяв, мов зірка на різдвяній ялинці. Від батька рідко чути похвалу. Не буду приховувати, мені також було приємно почути від Остапа, що це все моя заслуга.

Заміський будинок я отримала у спадок від свого рідного дядька. Кілька років я займалась ремонтом, поступово замінюючи електропроводку, укладаючи нову підлогу і купуючи меблі та техніку. Усе в цьому будинку зроблено з любов’ю та моїми руками, адже всі кошти виходили з моєї кишені. Того дня я дивилася на кімнату, де все було комфортно, затишно, і думала, що дочекалася цього моменту – через пару тижнів можна переїжджати на ціле літо. Свекруха категорично відмовлялася зрозуміти мої натяки, лише повторювала, що згодна зі мною, що жити за містом – це ідеально.

— Олено, ти права! Нам з Василем тут так добре жити, подалі від гомінкого міста.

Всередині мене зростала напруга. Зимою батьки чоловіка поселилися у моєму домі, бо в квартирі їм не хотілося жити, на пенсії мріяли бути ближче до землі. Марія Іванівна натиснула на Остапа, він, відповідно, на мене, і я дозволила їм пожити до літа. Потім дізналася, що старші часто запрошують гостей – молодшого брата чоловіка з родиною, які теж можуть жити у мене тижнями. Мені це не подобається, крім того, я оплачую комунальні послуги, і ми з чоловіком привозимо продукти для батьків. Терпіння моє луснуло, коли свекруха сказала, що їй не вистачає басейну і попросила сина його купити, а той погодився. Я вивела чоловіка в сусідню кімнату.

— Любий, ти не забув, що за два тижні починається наша відпустка? Ти не думаєш, що час повідомити твоїм батькам і попросити їх повернутись додому? Твоїй мамі натяки не зрозумілі.

— Олено, ну ж час ще є? Куди квапитись?

— Що значить є час? Нам ще потрібно всі речі розкласти й перевезти. Скажи, будь ласка, своїй матері, що пора збиратись, а не гостей запрошувати.

У цей момент до нас увірвалася свекруха. Ніколи не думала, що вона може підслуховувати.

— Ти подивись, яка важлива персона! Заговорила!

— Не зрозуміла, ви нас підслуховуєте?

— Так! Я повинна знати, що у тебе на думці!

— Тоді чудово. Син ваш не поспішає говорити, а мені повторювати не доведеться, можете починати збиратись.

— Ні! Навіть не збираюся! Ви молоді, можете й потерпіти, а нам, старим, потрібен комфорт.

Увесь цей час Остап мовчки сидів на дивані, мене не захищав, навпаки, потім сказав, що я не права, а матір треба слухати. У цей момент я зрозуміла, що вони для мене чужі люди, немає нічого спільного з ними, та й не хотілося більше бути частиною цієї родини.

— Знаєте, що? Я даю вам рівно 15 хвилин на збори, а потім просто викличу поліцію.

Свекруха почала кричати, свекор намагався мене вмовити, а чоловік мовчав.

— Не витрачайте час, у вас залишилось всього-на-всього 12 хвилин. Ба більше. Остапе, ти також можеш іти, я на розлучення подам.

— Навіщо так зразу категорично? Невже через такий дріб’язок ми будемо розбивати сім’ю?

— Так, розлучення. Треба було не маму слухати, а бути з дружиною на одній хвилі. Я втомилася, тому хочу жити сама. Прощавайте.

Коли за родичами зачинилися двері, я зрозуміла, що тепер сама керую своїм життям, і ніхто мені не вказує. Я стала вільною.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

п'ять × три =

Також цікаво:

З життя1 годину ago

Бездомна і голодна: Як я прихистила жінку, а сама опинилась за воротами

**«БЕЗДОМНА І ГОЛОДНА»**: Вивіска, яку тримала жінка, яку я приютила — але того ж дня вигнали й мене з мого...

З життя2 години ago

Час виправити помилку

**Щоденниковий запис** Сьогодні був важкий день. Я ніколи не думала, що все обернеться саме так. Озвіріло згадую, як усе почалося....

З життя3 години ago

Болюча пам’ять, що не зникає

Больно пам’ятати, неможливо забути Квітень тішив теплом, а на початку травня раптом похолодало, два дні навіть сніг ішов. Наближалися святкові...

З життя4 години ago

«Що буде, якщо батьки справді розійдуться?» Вовку охопила тривога, а сльози нав’язались на очі.

«А якщо батьки справді розлучаться?» Від цієї жахливої думки в Олежка закрутило живіт і захотілося плакати. Троє друзів йшли зі...

З життя4 години ago

День між двома ночами

**Дві ночі і один день** Ярослава раз-по-раз поглядала на годинник. Час повз, мов равлик, повільно й важко. До кінця робочого...

З життя5 години ago

Загадка давнього зображення

**Таємниця старої фотографії** Олег та Марійка навчалися в одній групі. Звичайна дівчина, нічим не вирізнялася. Але чи то час закохатися...

З життя5 години ago

Привіт, ви чуєте? Дозвольте відкрити вам новий світ…

Алло, ви мене чуєте? Просто хочу відкрити вам очі… Соломія сиділа за кухонним столом, думаючи, що робити далі. «Пробачити не...

З життя6 години ago

Подорож серед хмар

Похід по хмарах З сірого неба сипав дрібний дощик. Данило підставив обличчя, і шкіра миттєво вкрилася краплинами води. Він із...