Connect with us

З життя

Ти поїдеш, а в домі залишимось ми”, — промовила свекруха.

Published

on

“Поїдеш ти, а в домі житимемо ми”, – сказала свекруха.

Нарешті потеплішало, настала весна, і скоро літо. Галина Дмитрівна сиділа в вітальні мого будинку під кондиціонером. Мати мого чоловіка зручно влаштувалася в кріслі і з діловим виглядом сказала, що в моїй оселі стало ще краще, бо з появою кондиціонера вона може не виходити нікуди й не страждати від спеки.

— Так, без кондиціонера було б складніше, — промовила я. – Добре, що я наважилася його встановити ще до настання жари.

Свекор похвалив нас за те, що покупка виявилася вдалою. А чоловік сяяв, як зірка на новорічній ялинці. Рідко можна було почути від батька похвалу. Не буду приховувати, мені теж було приємно почути від Кості, що це все моя заслуга.

Заміський будинок я отримала у спадщину від рідного дядька. Кілька років я займалася ремонтом. Поступово замінили проводку в домі, поклали нову підлогу, купили всі меблі та техніку. Все в цьому будинку зроблено з любов’ю і моїми руками, бо всі кошти були з мого гаманця. Того дня я дивилася на кімнату, де все було комфортно і затишно, і думала про те, що нарешті цей день настав, і через кілька тижнів можна переїжджати на все літо. Свекруха категорично відмовлялася розуміти мої натяки, постійно повторювала, що згодна зі мною, жити за містом – це досконало.

— Леся, ти права! Нам з Василем так добре тут жити, подалі від шумного міста.

Всередині мене зростала напруга. Взимку батьки мого чоловіка оселилися в моїй хаті, бо в квартирі їм жити не хотілося, на пенсії мріяли бути ближче до землі. Галина Дмитрівна натиснула на Костю, той, відповідно, на мене, і я дозволила їм пожити до літа. Потім я дізналася, що старші часто запрошують до себе гостей – молодшого брата чоловіка з сім’єю, які теж можуть жити у мене тижнями. Мене це аж ніяк не радує, тим більше, що я оплачую комунальні, і ми з чоловіком привозимо продукти батькам. Терпіння вичерпалося, коли мати сказала, що їй не вистачає басейну, і попросила сина його придбати, а той погодився. Я вивела чоловіка в сусідню кімнату.

— Любий, ти не забув, що через два тижні у нас відпустка починається? Ти не думаєш, що пора твоїм батькам сказати про це й попросити їх повернутися додому? Мама твоїх натяків не розуміє.

— Леся, ну час ще є? Куди поспішати?

— Що значить, є час? Нам тут ще потрібно все прибрати й свої речі перевезти. Скажи, будь ласка, своїй мамі, що їм пора збиратися, а не гостей запрошувати.

У цей момент до нас ввірвалась свекруха. Ніколи не думала, що вона може підслуховувати.

— Подивіться, яка важлива персона! Заговорила!

— Не зрозуміла, ви що, підслуховуєте нас?

— Так! Я повинна знати, що у тебе на думці!

— Тоді чудово. Ваш син не поспішає говорити, а мені повторювати не доведеться, можете починати збиратися.

— Ні! Навіть не збираюся! Ви молоді, можете й потерпіти, а нам, старим, потрібен комфорт.

Увесь цей час Костя мовчки сидів на дивані, мене не захищав, навпаки, потім сказав, що я не права, і маму потрібно послухати. У цей момент я зрозуміла, що вони для мене чужі люди, немає нічого спільного з ними, та й не хотілося більше належати до цієї родини.

— Знаєте що? Я даю вам рівно 15 хвилин на збори, а потім просто викличу поліцію.

Свекруха стала кричати, свекор намагався мене переконати, а чоловік мовчав.

— Не витрачайте час, у вас залишилося лише 12 хвилин. І, ще. Костя, ти теж можеш йти, я на розлучення подам.

— Навіщо так відразу категорично? Невже через таку дрібницю ми будемо руйнувати родину?

— Так, розлучення. Потрібно було не маму слухати, а бути з дружиною на одній хвилі. Я втомилася, тому хочу жити одна. Прощавайте.

Коли за родиною зачинялися двері, я зрозуміла, що тепер сама господиня свого життя, і ніхто мені не указ. Я стала вільною.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

вісімнадцять − десять =

Також цікаво:

З життя10 хвилин ago

Загадкова спадщина

Оленя заснула лише під ранок. Коли вона прокинулася, кімнату заливало сонячне світло, біля ліжка стояв Віталій і посміхався. — Я...

З життя1 годину ago

Дівчина за межами огорожі: Рішення на межі…

Дівчина стояла по той бік огорожі. Не було жодних сумнівів у її намірі зістрибнути з моста… Щойно розпочалася нічна зміна,...

З життя2 години ago

Очікування радості

Чекання щастя Кажуть, що чекання щастя солодше за саме щастя. Бо поки його чекаєш, уявляєш, мрієш — ти вже щасливий....

З життя3 години ago

Серце, сповнене любові

Кохаюче серце Роман стояв біля вікна, дивився на сонячний двір. У сусідньому будинку був магазин «Сільпо», люди ходили туди через...

З життя4 години ago

Мамо, не заважай — я йду назавжди!

Юлія прокинулася раніше, ніж зазвичай. У день свого народження вона встигла приготувари овочі для салатів, замаринувати м’ясо, почистити картоплю —...

З життя4 години ago

Привіт, нове знайомство!

Ось перероблена історія з урахуванням українських культурних особливостей: Привіт, Марічку! — Марю, привіт. Що робиш? — почула вона у трубці...

З життя5 години ago

Молода жінка з власним житлом прагне любові й сімейного щастя…

Життя точилося своїм черговим руслом, а у бухгалтерії завжди знаходився привід для святкування. Ось і тепер колектив зібрався за столом,...

З життя5 години ago

Минуле тримає, поки не змінити…

Минуле не відпустить, поки не виправиш… У кав’ярні повно людей. Дмитро заздалегідь замовив столик, щоб відсвяткувати свої іменини — інакше...