В обідню перерву збігала на манікюр до перукарні

Прибігла я під час обіду до салону краси у Києві зробити манікюр. Поруч, у сусідньому кріслі, сиділа струнка гарненька дівчина, років із тридцять, судячи з говірки — наша, укладала волосся й щось емоційно розповідала. Через гул фена вона говорила голосно — мимоволі прислухалась…

Історію я підхопила на півслові, тож і почну з середини, вибачте.
«Усе думала, що їй подарувати на день народження! Ну все в неї є, нічим не здивуєш, вона ж і красуня, і сама собі все купить — адже юрист. Ми дружимо вже сім років, ще з університету, скільки всього дарували. Ну не шарф же знову, а хочеться чимось порадувати. Ось що б ти подарувала людині, у якої все є, Яринко?» — звернулась вона до майстрині. Та задумалась: «Може, набір кремів? Завжди знадобиться…»

«Ось саме, Яринко! І блукаю я центром, тут поруч, коли раптом натрапляю на магазин — такий гарний, наче «Лелека та Троянда». Заходжу — там і білизна, і різні принади для особистого життя. Все дуже стильно. І вирішила: куплю їй набір ароматних кремів, бо хоч вона й юрист, а з коханням якось не складається. А пахучі креми приваблюють, знаєш! Та не тут-то було. У магазині до мене підскочив хлопець із Одеси — красень, вислухав про креми й висипав на стіл зовсім інші штуки.

Не питай, Яринко, як ми від кремів дійшли до цього… Сама не розумію. Одним словом, затуманив мені голову та переконав купити… фалоімітатор!»
У салоні затихло. Ярина вимкнула фен і промовила: «Зараз нанісу олію на кінчики…» Моя майстриня вийняла шнур з сушарки для нігтів: «Досхнуть самі». Усі зібрались ближче — кімната ж невелика, я підсунула стілець.

«Мені одразу сподобався той великий, бузковий, з купою функцій. Одеський продавець показав, як працює. Ну, повітри ним помахав, звісно. Трохи голосно дзижчить, але в цілому — супер. Багато режимів». У салоні вже ніхто не вдавав, що працює — всі затаїли подих.

«До нього йшла оксамитова коробка та товстенна інструкція, — продовжувала дівчина. — Купила, назвала Барвистий Юрко, перев’язала рожевими стрічками, заплющила очі й подарувала. Думаю, нехай буде що буде.

Подруга зраділа. Ніколи такого не бачила! Привезла додому. Іде через «зелений коридор» — попросили сумку на сканер. Митник суворо: «Що там? Годинкник? Breguet чи Ulysse Nardin? Турбійон?» А на коробці — назва виробника. «Щось нове?» — він насупився.

Подруга збентежилась: «Ні… це… побутова техніка», — прошепотіла.
«Яка ще техніка?» — гримнув він. «Чайник? Бігуді? Відкривайте!»
Що робити — відкрила. Усі оживились. Митник почервонів. Черга позаду витягнула шиї. Барвистий Юрко справив враження!

«Просвітите його!» — не відступав митник. Дістали з коробки. Він урочисто поплив стрічкою. І раптом — жах! — Юрко, мабуть від вібрації, ожив і весело задзвенів! Крутився, вигинався, блимав світлодіодом… «Що це? Заберіть!» — скрикнув митник.

Червоніючи, вона ледь проштовхнулась крізь натовп із напіввідкритою коробкою, де Юрко стирчав бузковим носом. А позаду вже шепотів хлопець: «Нащо він вам? Я жужжатиму краще…»

«Не підвести вас?» — пропонував інший пасажир. «Мій водій чекає… укладайте його, я почекаю».
Пригоди Юрка на цьому не скінчились.

Подзвонила через два дні: «Твій Юрко не працює!» Образилась я: «Може, імпотентом став? Лежав без справи місяцями — забув, як це». Порадила віднести до майстра Славка — він і холодильники лагодить, і люстри вішає.

Прийшла до Славка. Він оживився: «Залиште на пару годин… А ви така гарна — може, ще щось поламалось вдома? Заїду!»
Поки Юрка лагодили (виявилось — потрібен інший переходник), подруга обзавелась кужею шанувальників. А Юрко так і лишився недоторканим.

У салоні задумались… Зашумів фен, сушарки — всі повернулись до справ.
«А де, говориш, той магазин?» — тихо запитала одна з клієнток…