ВІН ЖИТИМЕ З НАМИ…

Вхідний дзвінок сповістив, що хтось прийшов. Людмила скинула фартух, витерла руки і пішла відчиняти двері. На порозі стояла дочка разом із молодим чоловіком. Жінка впустила їх до квартири.

– Привіт, мамо, – поцілувала її дочка в щоку, – Знайомся – це Вадим, він буде жити з нами.

– Доброго дня, – привітався молодий чоловік.

– А це моя мама, тітка Людмила.

– Людмила Володимирівна, – поправила вона дочку.

– Мамо, що у нас на вечерю?

– Горохова каша і сосиски.

– Я не їм горохову кашу, – відповів хлопець, зняв взуття і зайшов до кімнати.

– Ну, ти ж знаєш, мамо, Вадим не їсть горох, – дочка зробила великі очі.

Хлопець вмостився на дивані, кинувши на підлогу свій рюкзак.

– Це взагалі-то моя кімната, – сказала Людмила.

– Вадим, ходімо, я покажу, де ми будемо жити, – крикнула Оленка.

– А мені тут подобається, – пробурчав хлопець, підводячись з дивана.

– Мамо, а ти поки що придумай, чим нагодувати Вадика.

– Не знаю, у нас ще залишилася половина пачки сосисок, – знизала плечима Людмила.

– Піде, з гірчицею і кетчупом, і з хлібцем, – відгукнувся він.

– Нічого, – змогла тільки сказати Людмила, прямуючи на кухню. – Раніше вона в дім кошенят і цуценят притягувала, а тепер от це привела, годуй його ще.

Вона поклала собі горохову кашу, додала дві обсмажені сосиски, підсунула тарілку з салатом і взялася з апетитом вечеряти.

– Мамо, чому ти тут одна їси? – на кухню зайшла дочка.

– Бо я прийшла з роботи і хочу їсти, – відповіла Людмила, жуючи сосиску. – Хто хоче поїсти, нехай собі накладає або готує. І ще, у мене до тебе одне питання. Чому Вадим у нас буде жити?

– Тому що він мій чоловік.

Людмила ледь не подавилася.

– Як чоловік?

– Ну, отак. Дочка у тебе вже доросла і вирішує сама виходити заміж чи ні. Мені, до речі, вже дев’ятнадцять років.

– Ви мене на весілля навіть не запросили.

– Та не було ніякого весілля, просто розписалися і все. Оскільки ми тепер чоловік і дружина, то будемо жити разом, – відповіла Олена, скоса дивлячись на жуючу маму.

– Ну, я вас вітаю. А чому без весілля?

– Якщо у тебе є гроші на весілля, то ти можеш їх нам віддати, ми знайдемо куди їх витратити.

– Зрозуміло, – Людмила продовжувала їсти свою вечерю, – А чому саме у нас жити?

– Тому що у них однокімнатна квартира і живуть вчотирьох в ній.

– Тобто варіант знімання не розглядався?

– Навіщо ми будемо знімати, якщо є моя кімната? – здивувалася дочка.

– Зрозуміло.

– Тож ти нам даси чого-небудь поїсти?

– Оленко, каструля з кашею на плиті, сосиски у сковороді. Якщо мало, то є ще в холодильнику половина пачки. Беріть, накладайте і їжте.

– Мамо, ти не розумієш, у тебе з’явився ЗЯТЬ, – виділила останнє слово Олена.

– І що? Я повинна тут лезгінку станцювати на честь цієї події? Олено, я прийшла з роботи, я втомилася, давай без цих ритуальних танців. Руки-ноги є, самі себе обслугуйте.

– Ось тому ти й не заміжня!

Олена зло подивилася на маму і пішла в свою кімнату, грюкнувши дверима. Людмила поїла, помила за собою посуд, витерла стіл і відправилася до себе. Там вона перевдяглася, взяла сумку з одягом і поїхала в фітнес-центр. Жінкою вона була вільною і кілька вечорів на тиждень проводила в спортзалі і басейні.

Ближче до десятої вечора вона повернулася додому. В передчутті гарячого чаю виявила на кухні хаос, ймовірно, хтось намагався тут готувати. Кришка від каструлі з кашею знаходилася в невідомому місці, так що сама страва підсохла і потріскалася. Упаковка від сосисок валялася на столі, там же лежав зачерствілий хліб без пакета. Сковорода підгоріла і її антипригарне покриття хтось пошкрябав виделкою. У раковині стояв посуд, а на підлозі була калюжа від чогось солодкого. У квартирі пахло сигаретами.

– Ого, це щось новеньке. Оленка ніколи нічого подібного собі не дозволяла.

Людмила відчинила двері до дочки. Молоді люди пили вино і курили.

– Олено, піди прибери все на кухні. Завтра купиш нову сковороду, – сказала мама і пішла до себе в кімнату, не закривши за собою двері.

Олена вскочила зі свого місця і рвонула за нею.

– А чому ми повинні прибирати? І де я візьму гроші на сковороду, я не працюю, я навчаюся. Тобі що, посуду шкода?

– Отже, Оленко, ти знаєш правила цього дому: поїв – прибери, насмітив – прибери, щось зіпсував – купи нове. Кожен прибирає сам за собою. І так, мені шкода сковороду, вона не копійки коштує, а тепер вона безнадійно зіпсована.

– Ти не хочеш, щоб ми тут жили, – випалила дочка.

– Ні, – спокійно відповіла Людмила.

Їй менш за все зараз хотілося сваритися з дочкою, та й раніше нічого подібного за Оленою не спостерігалося.

– Але тут є моя частка.

– Ні, квартира цілком моя і повністю. Я на неї заробила, я її купила. Ти тут лише прописана. Не потрібно вирішувати проблеми за мій рахунок. Хочете тут жити – дотримуйтесь правил, – говорила спокійним голосом Людмила дочці.

– Я й так все життя живу за твоїми правилами. Я вийшла заміж і тепер ти не маєш права вказувати, що мені робити, – вискочила Олена. – І взагалі, ти вже пожила і повинна уступити нам квартиру.

– Я вам уступаю цілий коридор у під’їзді, ще й місце на лавочці. Так, радість моя, заміж вийшла? Мене не спитала. Ти ночуєш тут одна, або з чоловіком, але в іншому місці. Він тут жити не буде, – жорстко відповіла Людмила.

– Та подавись ти своєю квартирою! Вадим, ми їдемо, – крикнула Олена і пішла збирати свої речі.

Через п’ять хвилин до кімнати Людмили ввалився новоспечений зять.

– Так, матусю, не бурчи, і все буде добре, – сказав він, похитуючись від випитого алкоголю, – Ми з Оленкою нікуди не підемо на ніч. Будеш добре себе вести, ми навіть будемо любов’ю тихо займатися вночі.

– Яка я тобі матуся, – обурилася Людмила, – Матуся з татусем у тебе залишилися вдома, от і чеши туди, і свою новоспечену дружину не забудь прихопити.

– Так я тобі зараз, – хлопець підняв кулак і сунув його в ніс тещі.

– Ага, зараз.

Людмила вхопилася за його кулак наманікюреними пальцями, вклавши в них всю силу.

– А-а-а, відчепися від мене ненормальна.

– Мамо, що ти робиш? – закричала Олена, намагаючись відтягти маму від коханого.

Людмила відштовхнула дочку і вдарила коліном у пах Вадиму, а потім приклала його ліктем по шиї.

– Я зафіксую побої, – заверещав хлопець, – Я подам на вас до суду.

– Почекай, я зараз викличу поліцію, щоб зручніше було фіксувати, – відповіла Людмила.

Молоді відступили, покинувши облаштовану двокімнатну квартиру.

– Ти мені більше не мати, – крикнула наостанок Олена, – І внуків ніколи не побачиш.

– Яке горе, – іронічно зауважила Людмила. – Хоч одна поживу в своє задоволення.

Вона подивилася на свої руки – частина нігтів була поламана.

– Тільки збитки від вас, – пробурчала Людмила.

Після їх відбуття вона прибрала кухню, викинула кашу і нещасливу сковороду, і поміняла замки в квартирі. Через три місяці на роботі її зустріла дочка. Дівчина сильно схудла, щоки повалилися, і сама вона виглядала нещасною.

– Мамо, а що у нас на вечерю? – запитала вона.

– Не знаю, – знизала плечима Людмила, – Ще не придумала. А ти що хочеш?

– Курку з рисом, – ковтнула слину Олена. – І олів’є.

– Тоді підемо за куркою, – відповіла жінка. – А олів’є готуй сама.

Дочку вона ні про що не запитувала, а Вадим у їхньому житті більше не з’являвся.