Connect with us

З життя

«Вона — моя мати… Але як боляче чути лише докори»

Published

on

Вона — моя мати… Але як же боляче чути від неї лише докори.

Мені сорок один. Здавалося б, я вже давно доросла, самостійна жінка: чоловік, діти, робота, власний дім. Але всередині — та сама дівчинка, що колись дивилася в очі матері, сподіваючись почути щось тепле, ніжне, підтримуюче. Хоч раз. Хоч слово. Хоч натяк на те, що вона мною пишається. Та ні… І через усі ці роки я живу з цією палючою раною — з болем від материнської неприязні.

У нас в родині три доньки. Я старша. З самого дитинства мені здавалося, що саме я маю бути маминою гордістю, її опорою, її «розумницею». Адже я перша — найсвідоміша, найстаранніша. Але для мами завжди було інакше. Вона ніколи цього не приховувала. Середня сестра була «проблемною», грубила, прогулювала школу, влаштовувала скандали, але їй усе пробачалося — «у неї характер». А молодша… та взагалі була маминою улюбленою. Тиха, слухняна, акуратна. Мама завжди казала, що засинала з тривогою — підходила вночі й перевіряла, чи дихає молодша, така вона була непомітна. А я? Я — наче зайва.

Ні, я не злюсь на сестер. У них своє життя, вони ні в чому не винні. Але моя образа не дає спокою — не на них, на неї. На маму. Я все життя намагалася заробити її схвалення. У школі вчилася відмінно, навіть четвірки перездавала. Ніколи не викликали батьків — я була прикладною. Не просила дорогих іграшок, не влаштовувала істерик. Я просто хотіла, щоб мама мною пишалася.

Але кожного разу, коли приїжджаю до неї, чую те саме. «Ти в мене негарна», «Дурна ти, усе робиш не так», «Та в кого ж ти в мене така невдаха вийшла?»… Я намагалася не брати це близько до серцє, казала собі: «Ну така в неї манера», «Ну втомилася», «Ну не вміє вона інакше». Але коли за спиною — роки зусиль, безсонних ночей з дітьми, праця, боротьба за родину — і знову чуєш: «Ти побачиш погано», «Готувати не вмієш», «Діти в тебе невиховані», «У вас хата — як хлів»… Вже не витримуєш.

Коли я народила сина, мама буквально виштовхувала мене на роботу:

— Ти вдома дурієш! Швидше виходь, чого розселилася?

А коли я повернулася в офіс, знову почалися дорікання:

— Ось, роботу знайшла, тепер сім’ю кинула. Кар’єристка! Та й взагалі — безтолкова ти працівниця, нічого путнього не вмієш.

Потім — знову порочне коло. Порівняння. Знову. І знову. Молодша — красуня. Середня — молодець, чоловіка привабила, життя налагодила. А я — немов помилка. І кожного разу я мовчу. Стискаю губи, опускаю очі, ковтаю сльози. Бо якщо скажу хоча б слово у відповідь — вона миттєво кине: «Ось яка ти невдячна донька. Тобі завжди щось не так!»

Іноді хочеться просто закричати: «Мамо, чому ти мене не любиш? Що я не так зробила? За що ти мене постійно принижуєш?» Але я не можу. У мене не вистачає сил. Я боюсь. Боюсь, що якщо вимовлю все, що накопичилося за ці роки, — вона відвернеться й зникне з мого життя назавжди. А я цього не переживу. Хай як би не було боляче — я не хочу втрачати останню ниточку, що нас пов’язує.

Чоловік каже: «Пора вже все викласти. Можливо, прочуняє. Зрозуміє нарешті». Але він не розуміє. Для нього все просто. А для мене мама — не просто людина. Це як корінь, як повітря. Без неї я — обрубок. Навіть якщо вона мене ранить, але вона — моя мати. І я, як дитина, все ще сподіваюся, що одного дня вона скаже:

— Донечко, ти в мене гарна. Я тобою пишаюся.

І я продовжую чекати. Чекати ці слова, як чекала їх усі роки.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

чотири + два =

Також цікаво:

З життя23 хвилини ago

Маленький друг на чотирьох лапах

**Щенок** Мар’янка з мамою жили удвох. Батько у Мар’янки, звісно, був, та тільки він їм був не потрібен. Про нього...

З життя1 годину ago

Якби тільки здогадувались про наслідки…

Якби знати, що так буде… Автобус підстрибував на вибоїнах. Водій лаявся, об’їжджаючи заповнені водою калюжі, інколи навіть виїжджав на зустрічну...

З життя2 години ago

Другий шанс на щастя

— Оленко, ти вже йдеш? — Подруга Марійка нетерпляче постукала наманікюреними нігтиками по стільниці. — Ні, ще затримаюсь. Чоловік має...

З життя3 години ago

Чи бачиш ти, як він на тебе дивиться? З любов’ю і захопленням

— Знаєш, як він на тебе дивиться? З любов’ю й захопленням, — промовила задоволена собою донька. Дмитро вийшов із ванної,...

З життя4 години ago

Чи знаєш ти, як він на тебе дивиться? З ніжністю і захопленням, – з гордістю промовила донька

Ой, слухай, як він дивиться на тебе? З любов’ю й захопленням, — вигукнула задоволена собою донька. Дмитро вийшов із ванної,...

З життя5 години ago

«Чи залишила вона мені доньку? – Валентин охопив жах, – цього не може бути. Вона обов’язково повернеться»

«Залишила мені дочку?» – від жахливої здогадки Олену кинуло в жар. «Ні, цього не може бути. Вона обов’язково повернеться.» Олена...

З життя6 години ago

Хірурги зневірилися — але любов старшої медсестри повернула її до життя

Світлиця лікарні була занурена у напівтемряву. Легке світло від настільної лампи ледве освітлювало обличчя дівчини. Їй щойно виповнилося п’ятнадцять, але...

З життя6 години ago

Я ПРИГОСТИВ БЕЗДОМНОГО ШАУРМОЮ І КАВИ — ВІН ВРУЧИВ МЕНІ ЗАПИСКУ І ПОПРОСИВ ПРОЧИТАТИ ЇЇ УДОМА.

Сьогодні був сірий вівторок, той самий, коли на душі важко без причини. Щойно закінчила стресову нараду в центрі й вирішила...