Залізний характер Іри: прямолінійність, що вирізнялася серед колег

Віра була жорсткою у спілкуванні. Скільки її знали колеги, вона завжди говорила правду в обличчя. І було все одно, чи хотіли це чути, чи ні.

Ось, наприклад, Оксана якось цілий ранок фліртувала з новим адміном. А між ділом швидко вправлялася із замовленнями. Не ходила, а літала офісом. *«Ти ж знаєш, що у нього дружина у пологовому?»* — спитала Віра. І все, історія з фліртом розвіялася.

Чи от Мар’яна, яка ніяк не могла кинути палити. І пластирі клеїла, і цукерки жувала. Не допомогло. Купила «чудо-сигарету». Кожні півгодини вибігала «подути». Віра їй також влупила: *«А ти бачила склад цієї «чудо-сигарети»? Я теж ні. Ніхто його не бачив. Цікаво, чому?»*

Всі обходили Віру стороною — нікому не хотілося потрапити на її гострі слова. А їй було байдуже. Адже правда від цього не зникала. Та кому вона була потрібна, ця сама правда?..

Коли Віра поїхала на стажування за кордон, усі з полегшення зітхнули. Курили біля під’їзду, фліртували із новими клієнтами, влаштовували шалені п’ятниці й цілувались у темних куточках офісу. Одружені й вільні.

Але Віра повернулася через три тижні. Завжди у суворій сукні, на високих підборах, із шлейфом важкого парфуму та обов’язковим макіяжем. А тут увійшла у потертих джинсах і довгому светрі, який був явно на два розміри більший. Жодної косметики. Волосся зібране недбало у пучок. У сонцезахисних окулярах, які не зняла, аж поки не зникла у кабінеті. І замість важкого парфуму — ледь помітний аромат «Правди» від «Calvin Klein».

Що важливо — не зробила жодного зауваження секретарці, що знову не підготувала документи до ранкової планерки. Не причепилася до адміна, що весь час на телефоні з дружиною. Пройшла повз коробки з документами, де копався юрист. Усе лишилося без її уваги.

*«Не пройшла стажування»* — виніс вердикт юрист.
*«Захворіла»* — припустила секретарка.
*«Заразилася коханням!»* — реготала Оксана.

*«І тому у светрі на два розміри більше?»* — усміхнулася перекладачка.
*«У будь-якому разі через годину планерка. Краще підготуватися, а не пересудити».*

Та через годину вона так і не з’явилася у конференц-залі. Хоча всі зібралися. Чекали. Нервували.

Раптом адмін, що сидів біля вікна, скрикнув:
*«Та ж он вона! Дивіться!»*

І всі кинулися до вікна.

Навпроти, у затишній кав’ярні, за столиком сиділа їхня Віра. Але якась інша. Не тому, що без макіяжу й із недбалим пучком замість суворої зачіски. Ні. Просто навпроти неї був чоловік, який щось розповідав, а вона сміялася.
Їхня. Віра. Сміялася.

Усі, хто зібрався у конференц-залі, не відривали очей від вікна. Ніби хотіли переконатися, що це справді вона. Різка, незадоволена, вередлива Віра тепер сиділа навпроти й була зовсім іншою.

*«Якщо чесно, я не знайшла зранку свою блузку* — сказала Віра Олегу й усміхнулася. *«Тому й натягнула твій светр».*

*«Мені більше подобається, коли ти без нього»,* — відповів чоловік.
Віра почервоніла й ляснула його кулачком по плечу.
*«Годі».*

*«Не можу»,* — нахилився він до неї. *«Треба терміново закінчувати роботу й їхати до мене. Або до тебе. Мені все одно. Після того, як ми зустрілися в аеропорту, усе змінилося».*

*«Погоджуюсь».*
*«До речі,* — прошепотів він, *ти наділа светр навиворіт».*
*«От чорт!»*

*«Тому однозначно їдемо до мене, щоб зняти його».*
Вона засміялася. Дістала телефон і набрала номер.
Усі у конференц-залі почули дзвінок на ресепшені.

*«Компанія вітає вас! Віра Олегівна? Гаразд. Вас тут чекають на планерку. Як то не приїдете? Так? Захворіли? Ого… Одужуйте!»*

І тут же помчала до конференц-залу.

*«Наша Вірочка захворіла!»* — влетіла секретарка.
*«Ми бачимо»,* — кивнув адмін. І всі втупилися у Віру, яка цілком здорова сідала у машину з незнайомцем. *«Вона зникне мінімум на кілька днів. І навіть не варто їй писати чи дзвонити».*

*«Чому?»* — здивувалася секретарка.

*«Ти колись приходила на роботу у светрі, надягнутому навиворіт?* — усміхнулася Оксана. *«І ще й у сонцезахисних окулярах, щоб не було видно, як класно провела ніч? Коли тобі все одно, що ти ненакрашена. Коли тобі в усьому пофіг, бо ти думками ще поряд із коханим».*

Секретарка переваривала почуте. Інші теж.
Оксана усміхнулася й пішла до виходу.

*«Захворіла», «Не пройшла стажування». Я ж казала — закохалася. І тепер наша Вірочка змінилася».*

*«Надовго?»* — похмуро зауважив адмін.

Оксана з розумним виглядом оцінила його поглядом.
*«Ну, це вже від вас,*«Якщо ви, чоловіки, не зіпсуєте»,* — сказала вона й вийшла.