Залишимо її тут, нехай сама виживає! – сказали вони, кидаючи бабусю в сніг.

Залишимо її тут, нехай сама виживає! – говорили вони, зіштовхуючи бабусю в снігову кучугуру. Негідники не підозрювали, що бумеранг повернеться дуже скоро.

Валентина Петрівна підходила до свого під’їзду. Старенькі на лавці обговорювали ситуацію з автомобілем, що нещодавно припаркувався поряд.

– До кого це? – поцікавилася Валентина.
– Нам не звітують! – відповіла одна з бабусь. – Напевно, до Маші. До старих такі дорогі машини не під’їжджають.
– До нас лише швидкі! – підтримала інша бабця.

Сусідки ще трохи поговорили між собою, обговоривши владу та всі плітки. І тут вийшла та сама Маша, до якої приїхали на дорогій машині. Вона пішла у своїх справах, не звернувши уваги на сусідок і на припарковане авто прямо на газоні.
Валентина Петрівна поспішила повернутися додому.

– Валентино Петрівно? – промовив чоловік, побачивши на сходах жінку. – Ви мене пам’ятаєте? Ми з вами кілька днів тому розмовляли. Я – ваш родич.
– А, Льоша! – впізнавши його, вигукнула Валентина. — Чому не попередив, що їдеш у гості? То твоя машина на газоні стоїть?
– Ну, моя.
– Тоді йди і прибер її звідти, доки люди не допомогли! Бачиш, що придумав, машину свою на квіти нам ставити!

Родич швидко вийшов на вулицю, Валентина Петрівна пішла підігріти чаю. Їй потрібно було продати квартиру, не хотілося б залишати сусідам зіпсований газон.

Давно якось до неї приїжджав дядько зі своїм сином. Потім родичі не цікавилися одне одним. І ось, меншенький з’явився! Тільки щось у ньому відштовхувало Валентину Петрівну. Курить багато. Наче молодий ще, а зуби вже жовті. Добре, що приїхав хоч. Жінка не стала ріелтора наймати, аби продати квартиру. Краще племіннику заплатить. Але той відмовився від грошей.

Так сталося, що Валентина залишилася на старості без чоловіка і дітей. Захотілося їй переїхати ближче до землі. Все-таки на свіжому повітрі краще, ніж щоразу спускатися з четвертого поверху. А в селі город є. Сили ще є, посадить собі овочі.
До кінця осені знайшовся покупець на квартиру.

– Завтра зима. Давай, навесні почнемо продавати, – вирішила Валентина Петрівна відкласти купівлю дому.
– Але будинки подорожчають навесні! – заперечив племінник. – Коли холодно, легше перевірити опалення. Тим більше, є покупець. Раптом пізніше відмовиться?
– Але ж будинок мені ще не підібрали! Де ж я житиму? Знайдемо будинок, тоді і продамо квартиру, – зітхнула Валентина Петрівна.
Олексій погодився.

Довго чекати не довелося. Через кілька днів родич знайшов варіанти підходящих житлів. Вибравши домовленості, вони вирушили в село. Подивившись їх, Валентина Петрівна трохи засмутилася. Скрізь потрібен був ремонт. Але на отримані гроші від квартири жінці вистачило б і на дім, і на ремонт.

Олексій мав досвід у будівництві і зміг розповісти тітці, скільки коштуватимуть їй будівельні матеріали та зарплата робітникам. Племінник обіцяв допомогти.

Старенька журилася:
– Зима на носі. Не хочеться мені возитися з цими ремонтами. Хочеться зайти в дім і жити, як всі нормальні люди.
– Та я ж допоможу Вам! – відповів молодий чоловік.

Валентину Петрівну насторожувало, що племінник намагається швидше продати квартиру і купити їй хоч якийсь будиночок. Все ж вона вирішила, що вигоди Льоша з цього ніякої не отримає, і його справи з продажем їй незручні. Дякувати, що взагалі погодився допомогти.
Вибравши будиночок, старенька призначила день угоди.

Покупець і нотаріус приїхали вчасно. Олексій заварив усім чаю. Шкода стало бабусі продавати житло. Власна квартира ж. Все життя тут прожила. Що ж, зворотного шляху нема. Вже й речі зібрані, і угода оформлюється.

– Ну ось. Тепер можна і в новий дім в’їжджати! – заявив племінник, коли папери були підписані.
– Зачекай, що прямо зараз чи що? Я ще з серванта посуд не виклала, – заперечила була літня жінка, проте Льоша наполягав відвезти її сьогодні. Мовляв, покупцеві ночувати нема де!

– Ну гаразд, сьогодні так сьогодні. Тільки посуд зберу швиденько, – погодилася Валентина Петрівна.

Невдовзі вони їхали по шосе на вантажівці. Бабуся почала позіхати і заснула безпам’ятно. Свідомість час від часу поверталася до неї, і вона бачила дорогу у вікно машини, чула, як чоловіки перекидаються словами між собою.

– Бабусю, ти мене чуєш? – здалося, що голос Льоші лунав здалеку. Сил відповісти у неї не вистачило.
– Давай тут її залишимо, – знову почула вона, повернувши собі свідомість в інший раз. Все відбувалося, як у тумані. Кинули стареньку прямо в снігор.

Дійшло до старенької, що обманув її племінник. Напевно, в чай ​​він щось їй підмішав, щоб заснула і дарчий підписала. Закривши очі, Валентина приготувалася зустрічати смерть.

Тим часом за подіями спостерігала дівчина. Проїжджаючи повз зупинену біля узбіччя машину, вона подумала, що водієві потрібна допомога, і вирішила зупинити авто. Однак пізніше побачила, як чоловіки щось тягли з вантажівки, направившись до лісу. Йшов сильний сніг. Молода жінка зацікавилася, навіщо людям серед траси вигружати щось, та ще й у негоду? Може, криміналом займаються?
Трохи від’їхавши машиною та вимкнувши фари, дівчина приготувалася чекати. На всяк випадок записала номер автомобіля. Коли незнайомці сіли і поїхали, дівчина поспішила туди, куди вони несли мішок. Побачивши літню жінку, вона доторкнулася до її пульсу. Жива! Правда, без свідомості. Молода рятівниця одразу набрала чоловіка і повідомила про бабусю.

Коли приїхав чоловік, вони разом віднесли стареньку в машину. По дорозі Валентина Петрівна прийшла до тями.

– Де я? – запитала вона.
– Ми вас знайшли, – відповіла їй Ірина. – Ви пам’ятаєте, як опинилися в снігу?
– Так. Пам’ятаю. Ми з племінником квартиру продавали. Потім чай пили. Ох цей чай… Льоша мені в нього щось насипав! Потім їхали в село, двоє мене кинули в сніг. Позбувся тітоньки родич!
– Давайте я вас розітру, – запропонувала дівчина, дістаючи з аптечки крем.
– З вами тепліше, – усміхнулася бабуся. – Так би пропала я.

А пізніше сім’я Ірини і сама Валентина Петрівна звернулися в поліцію. По справі старенької почалося розслідування.
Молода жінка запропонувала Валентині пожити тимчасово у них з чоловіком. Всяке буває в житті, адже поки квартиру повернеш, потрібен свій дах над головою.

Через пару тижнів літній жінці повернули її квартиру. Олексія і його спільника посадили за шахрайство. А навесні, як і планувала Валентина, вона продала квартиру і придбала будиночок у селі. Ремонт там не був потрібен, і бабуся з радістю зайнялася городніми справами. Влітку в гості Ірину із чоловіком запрошувала. Доброту цієї сім’ї старенька ніколи не забувала.