Життя у спільній квартирі: Історія з острова.

Катерина живе в комуналці на Подолі. У неї з сином Андрійком є 15-метрова кімната, затишна, чиста, з видом на дитячий майданчик у дворі. Іноді вони з сином навіть ходять на цей майданчик, зазвичай увечері, коли матусі з дітками розходяться по домівках. Комунальне життя у Катерини незвичайне… Немає ані сварок між сусідами, ані розборок щодо черги прибирання і оплати за загальний телефон. Сусідки у Катерини — інтелігентні сестри-бабусі, дуже милі, тихі старші пані, які в молодості пережили Другу світову війну й втратили в ній всю родину. Андрійка вони люблять як рідного онука, сидять з ним, коли він хворіє, а Катерині потрібно йти на роботу, підгодовують смачненьким і балують, наскільки можуть зі своїх пенсій. Катерина взяла на себе повну турботу про утримання квартири в порядку. Так і живуть вони у своєму маленькому світі, дружно, затишно і спокійно… Чоловіка у Катерини немає з тих пір, як народився Андрійко… Насправді, дитині було близько року, коли батько тихо зник з їхнього життя. У Андрійка ДЦП. Дитячий церебральний параліч… Він буває різний. У Андрійка синдром насильницьких рухів, гіперкінези, коли дитина рухається, як маріонетка на ниточках. При ходьбі сіпається все тіло, руки судомно зводить, личико викривляється гримасою… Але інтелект при цьому повністю збережений. Зір, слух – усе в нормі. Розмовляє він добре, хоч і сильно затинається. Андрійко дуже добрий, возиться зі старою кішкою Марусею, папугами і хом’яком. Перші чотири роки життя Андрійко з мамою не виходили з лікарень. Вдома з’являлися зрідка, в перервах між курсами реабілітації. До чотирьох років він зміцнів достатньо, щоб піти в дитячий садок… Треба сказати, що в Києві майже в кожному районі є корекційні садки, куди приймають навіть дуже важких діточок. Але у Катерини на той момент було настільки складне фінансове становище, що вона змушена була шукати для Андрійка цілодобову групу, а це є не скрізь. Нарешті, їй вдалося влаштувати Андрійка в заміський садок, де батьки могли залишати дітей на п’ять днів. Андрійко швидко звик, не капризував, мужньо чекав маму по п’ятницях. Катерина влаштувалась підсобницею в друкарню і ще підробляла прибиральницею в офісі по дві години на день. Разом з пенсією сина на життя вистачало.

Життя починалося о сьомій вечора в п’ятницю… Катерина вбігала в садок одна з останніх, задихана, змокла. Старенька добродушна нянечка передавала їй дитину, мішок з одягом, забрудненим за тиждень, і маленький пакетик з запіканкою і яблуками, що залишилися з полудня. Вони виходили на вулицю і сідали на маршрутку, потім їхали на метро, потім тролейбусом… Дорога додому і з дому в садок були для Катерини і Андрійка найважчим випробуванням.

Того року була рання і сніжна зима. Сніг прибирати не встигали, він усе падав і падав, його просто згрібали вздовж узбіч у брудні мокрі купи. Катерина відпросилася з роботи о другій, інакше вона ризикувала не встигнути забрати Андрійка з садка. Але доїхала швидко, і вони з хлопчиком вирішили зайти в зоомагазин біля метро… Зоомагазин давно полонив уяву Андрійка: там стояли чудові акваріуми, щебетали пташки в клітках, продавалися хом’ячки і шиншили. Андрійко кинувся всередину, загрібаючи ногами, судомно стискаючи кулачки і світячись від щастя. По дорозі до заповітних кліток він зачепився за зв’язку ланцюгів для собак, і вони з важким дзвоном упали на підлогу…

– Жінко, у нас і так покупців немає, а ви зараз останніх розлякаєте зі своїм… (продавщиця запнулася, мабуть, напрошувалося якесь недобре, образливе слово) зі своєю дитиною.

Продавщиця стала збирати впалі ланцюги, Катерина кинулася їй допомогти, але та грубо відсунула Катерину вбік.

– Сама зберу… Це зоомагазин, а не зоопарк. Братимете щось? Ми зачиняємося.

Катерина взяла сина за руку, мовчки вийшла з ним на вулицю… Через снігопад не було видно входу в метро. Вони спустилися вниз по ескалатору, пропустили три переповнені електрички і втиснулися в четверту. Зазвичай при вигляді Андрійка завжди знайдеться якась свідома студентка або жінка, яка без слів поступається йому місцем. Але зима, снігопад і сльота, товкотнеча, втома і тиснява зробили всіх пасажирів вагона байдужими і егоїстичними. Катерина попросила дівчину, що сиділа на краю, трохи посунутися. Андрійко сів, незграбно рухаючись і кривлячись, але ногу дівчині все-таки відтоптав. Дівчина промовчала, але обдала Катерину таким виразним поглядом, що у неї щось обірвалося всередині, і защемило в носі…

З тролейбусом їм, можна сказати, пощастило. Він був напівпорожнім, і Андрійко з мамою влаштувалися на подвійному сидінні біля вікна. Катерина заплющила очі. Їй було всього 30 років, а Андрійкові шість. Від хронічної втоми і стресу Катерина виглядала значно старшою, бліда, з колами під очима, загрублими руками. Про особисте щастя вона навіть не думала тепер. Усе, чого вона хотіла, – швидше дістатися додому, напитися гарячого чаю, покласти Андрійка і заснути. Андрійко згадав, що вони вчили пісню до Нового року. Він відірвався від вікна і став смикати матір.

– Ма-мо-чко, сл-ухай… Про діда мо-роза! – Андрійків голосок затинався, він увесь напружився і заспівав.

– Та заткни ти свого виродка… Поки я його не заткнув. Не країна, а бардак. Годуємо всяких виродків, б…

Чоловік на передньому сидінні був сильно п’яний. Решта пасажирів з інтересом спостерігали за подіями. Андрійко замислився і заревів на весь салон. Тролейбус підходив до зупинки. Чоловік встав і взяв Андрійка за комір. Катерина раптово збожеволіла, вийшла зі ступору, в який її загнали слова чоловіка. Вона вчепилася мертвою хваткою йому в обличчя і відштовхнула від сина до дверного отвору. Тролейбус зупинився і відкрив двері. Катерина вдарила чоловіка в пах, вклавши в цей удар усю накопичену образу, біль і горе. Чоловік склався навпіл, не втримався на ногах і впав на вулицю, прямо в чорний від бруду замет.

– Костю, зачиняй двері швидше, поїхали, – кондукторка, що спостерігала цю сцену, явно була на боці Катерини…

На наступній зупинці Катерина зійшла, взвалила на руки втомлену дитину, мішок з одягом, і почала брести крізь снігову завісу додому… Єдиному їхньому прихистку, де їх чекали бабусі-військові, гарячий чай і кішка Маруська…