ЗУСТРІЧ З АНГЕЛОМ.

ЗУСТРІЧ З АНГЕЛОМ

У Оксани був чудовий настрій. Важкі пологи закінчилися успішно. Сьогодні вона допомогла з’явитися на світ новому жителю планети. Оксана працювала акушером-гінекологом у перинатальному центрі. Після важкої зміни вона поспішала додому.

Руки тягнули сумка і пакет з продуктами. Чоловік намагався переконати її сісти за кермо, щоб вона не залежала від автобусів, коли його немає вдома, оскільки часто виїжджав у відрядження. Він навіть провів кілька уроків водіння, але вона не змогла. Вона боялася… боялася до жаху.

Річ у тому, що в дитинстві Оксана дивом не потрапила під машину. Вона досі пам’ятає цей наближаючий жах! Вона й на пасажирському місці почувалася некомфортно, а самій за кермо? Ніколи!

Завтра вихідний, і Оксани день народження, 40 років. Вона, загрузлена в прикмети, вирішила його не відзначати. Так, лише в сімейному колі, коли вся родина збереться вдома.

До зупинки залишилося зовсім мало. Оксана відчула, що дуже втомилася. Раптом вона послизнулася (це завжди відбувається несподівано), нога поїхала вбік, і Оксана разом зі своїми сумками впала у сніговий замет! Вітаючи себе з м’яким приземленням, вона міркувала, як би їй культурніше піднятися?

– Дівчино, Ви не вдарились?
Голос роздався з-за правого плеча.
– Ви не можете встати? Дайте мені руку! –

А вона приємно здивувалася: це був приємний чоловік, приблизно її віку, доброзичливе, спокійне обличчя, усмішка, що викликала довіру…

Він легко витягнув Оксану зі снігу, допоміг струсити сніг з одягу.
– Ви завжди поспішаєте, – а голос у нього такий добрий, їй здалося, що вона вже колись чула цей голос… але ні, вони раніше не зустрічалися. Вона подякувала йому. Треба йти.

– Ви дуже втомилися, Оксано, – сказав він вже без усмішки. Це було сказано з такою турботою, як міг би сказати лише найрідніший.
– Ви дуже втомилися, так не можна, – тихо повторив незнайомець.
– Відпочину у вихідні. До того ж, у мене завтра день народження, – сказала Оксана.
Незнайомець знову усміхнувся.

– Вітаю! Я хочу зробити вам подарунок. Сьогодні перед сном скажіть, – Нехай завтра моє життя зміниться на краще! І ваше життя обов’язково зміниться. Тільки не забудьте! –
– Не забуду, – усміхнулася Оксана.

Незнайомець попрощався і зник за рогом будинку. А ось і довгоочікуваний автобус.
Дім, як завжди, чекав господиню у безладі. У передпокої безлад, у кухонній раковині гора немитого посуду. Песик Данко скавулів біля своєї порожньої миски і докірливо дивився на господиню.

Спершу нагодувати Даню, вийти з ним на прогулянку. Напівзамерзлого песика знайшла на вулиці дочка два роки тому. Принесла додому і вмовила матір залишити, пообіцявши самостійно доглядати за ним. Доглядала… тижні два, а потім турбота про знайду непомітно перейшла до Оксани.

Скільки часу пройшло? Вона нарешті завершила всі хатні справи. Добре, що ніхто не відволікав і не нервував з приводу неготової вечері. Чоловік у відрядженні в сусіднє місто. Дочка у її матері. Завтра вони приїдуть. Чоловік наперед повідомив, що не зможе приїхати. Тож завтра треба приготувати якусь святкову страву, а поки можна відпочити наодинці.

Самітність – це таке багатство, ніхто не тягне з проблемами, не давить на психіку своїм поганим настроєм. Можна насолоджуватися самотністю, слухати музику, читати книгу… Але хочеться лише спати.

Вона вже засинала, коли згадала пораду незнайомця і, не розуміючи навіщо, прошепотіла, – Нехай завтра моє життя зміниться на краще. –

Ранковий дзвінок у двері був повною несподіванкою. На порозі з’явився чоловік. Найдивовижніше, що він сяяв, як начищений п’ятак, ніби не мав звичного похмурого та буркотливого виразу обличчя.
– Привіт, моє сонце, – сказав чоловік ніжно.

Оксану охопив шок. Вона давно не чула від нього таких слів. Колись дуже засмучувалась через його неласкавий характер, а потім звикла.
І ось, коли вже геть звикла до життя без “телячих ніжностей”… Ну і ну! Ніби тверезий, в руках об’ємний пакет.

– З днем народження! Я так скучив, домовився і приїхав додому. Без мене впораються, – і все це тим же ніжним голосом.
Оксана відступила назад, не в змозі повірити. Микола зайшов, поставив пакет, обійняв, поцілував, бурмочучи якісь милищі слова.

А де звичне буркотіння і невдоволене обличчя? Оксана дивувалася все більше і більше. Забуте відчуття щастя накотило хвилею тепла.
Задзвонив телефон.

– З днем народження, мамочко! Найдобрішою, найулюбленішою, найкрасивішою! Я приїду до обіду, і бабуся теж. У нас для тебе такий чудовий подарунок, – весело щебетала дочка.

Потім головний лікар привітав і порадував, що можна взяти три дні відгулів, які давно забулися з минулого року. Потім подруга, тітка, однокласник, вдячні пацієнтки…

До доброго звикаєш швидко. Оксані здавалося, що так було завжди. І багатство доброго зовсім не виглядало дивним.
Увечері, провівши гостей, Оксана пішла прогулятися в сусідній парк із песиком.
Вчорашній незнайомець з’явився зовсім несподівано, – Гарний був день, Оксано? З днем народження тебе! –

– Постійте, звідки Ви знаєте моє ім’я? Ми з Вами ніколи не зустрічалися, якщо пам’ять мене не зраджує, – напряму запитала Оксана.

– Ми знайомі 40 років, Оксано. Тобі важко це зрозуміти, але спробуй. Я з тобою з першого дня твого життя. Я твій ангел-охоронець.

Пам’ятаєш, коли тобі було 5 років і ти вибігла за м’ячем на дорогу? Тоді ніхто не міг зрозуміти, як так вийшло, що вантажівка проскочила повз? Шансів врятуватися у тебе не було. Ніхто не бачив, як я переніс тебе через дорогу, але це строго між нами.

А коли ви студентською компанією вирушили купатися до незнайомої річки, ти підвернула ногу (моя робота) і залишилася в гуртожитку. Там була небезпечна воронка і ти повинна була потрапити в неї.
А вчора, хто тебе посадив у замет? Упади ти на хвилину раніше, однозначно зламала б ніжку.

Я постійно допомагаю тобі, непомітно і ненав’язливо. Я й надалі буду завжди поруч, така служба. Але…
Мені важко з тобою.
Ти любиш чоловіка, дочку, маму, подруг, пацієнтів, а себе?
Ти не любиш себе!

Ти взвалюєш на свої плечі непосильний вантаж. Ти абсолютно не любиш себе, і наївно чекаєш любові від інших, але так не буває! Якщо ти не любиш себе, ніхто не любитиме тебе, будуть лише користуватися тобою!
Я порушив протокол і матеріалізувався, щоб донести до тебе цю думку, треба себе любити! –
– Ви, дійсно, знаєте про мене все, але у ангелів повинні бути крила, – засумнівалася Оксана.

– І що ви за люди? У всьому шукаєте підвох. Ти не помітила, що у мене широке пальто? – він розстебнув його, повернувся боком і Оксана побачила складені крила.
– А тепер прощавай! Мені пора, – сказав він їй і розчинився в пелені падаючого снігу.

P.S
– Казка, – скажете ви, мої дорогі читачі.
– Казка, – відповім я вам, але казка – брехня, та в ній натяк.
Любіть себе і будьте щасливі! Я бажаю цього вам від щирого серця!