Занадто ідеальна

Василь був здивований, коли почув ці слова.

— Роздратовує?

— Так, роздратовує! — повторив він.

Оксана нічого не сказала у відповідь. Вона мовчки розвернулася на підборах і пішла геть, залишаючи його наодинці зі своїм відчуттям. Вона обурювалася, але не бачила сенсу щось змінювати.

З дитинства Оксана звикла досягати всього самостійно. Вона завжди вчилася на відмінно у школі, дивуючи вчителів та однокласників. Її часто можна було побачити засмученою через четвірку. Однокласники крутили пальцем біля скроні, трохи заздрячи її оцінкам. Вчителі ж намагалися заспокоїти дівчину, кажучи, що помилятись — це нормально, і завжди є можливість покращити результати. Але Оксані було потрібно все і відразу.

Після школи вона одразу бралася за домашні завдання. Мама і бабуся постійно дивувались її стійкості.

— Вийшла б на прогулянку, Оксано, така гарна погода, — пропонувала бабуся.

— Завтра контрольна, потрібно підготуватись, — відповідала Оксана.

Змахуючи своєю довгою косою, вона бралася за книги. Крім того, їй дуже подобалося читати.

— Очі собі зіпсуєш! Скільки можна сидіти за книжками! — хвилювалася мама.

— Ну, ще трішечки, я ж бо це так цікаво, — благала Оксана, тримаючи у руках книгу, яку нещодавно з жадібністю читала.

Мама лише хитала головою і йшла на кухню, де з бабусею обговорювали світле майбутнє, яке неодмінно чекало на Оксану.

— Лише б здоров’я їй вистачило, — завжди додавала бабуся. — Хай Бог помагає…

Закінчила Оксана школу із золотою медаллю. Вступила до Київського університету, подолавши великий конкурс на спеціальність. В університеті навчання також давалося їй легко.

На роботу її запрошувати почали, як тільки захистила вона свій диплом. Оксана мала зараз вибір між кількома пропозиціями, і обрала ту, що була ближче до дому.

Саме завдяки працьовитості і наполегливості її кар’єра швидко зростала. Доходи також росли, і згодом вона купила собі квартиру, тоді і з’їхала від мами з бабусею.

— Вже доросла, — зітхнула бабуся, — Хочеш жити окремо, я тебе розумію, але сумувати ми будем за тобою…

— Бабусю, не хвилюйся! Я часто вас навідуватиму, ми ж у тому ж самому місті залишаємося, — усміхалася Оксана, обіймаючи бабусю.

— Тільки якщо жених з’явиться, не забудь нам показати, — усміхалася бабуся, розтираючи сльози. — А то ти така приваблива та незалежна, треба насторожитись. А у мене на таких нюх справжній, за версту таких відчуваю…

— Я ж не дурненька, бабусю. І сама розпізнаю, хто чого вартий.

— Одна вже розпізнала, — буркнула бабуся і значимо подивилася на мати Оксани, Олену, яка обурено відповіла:

— Мам, не нагадуй мені вже, як було! Ще ціле життя цим дорікаєш?

Мама Оксани не любила згадувати про свого колишнього коханого. Історія була сумною, він пішов на злочинний шлях і потрапив за ґрати. Від нього у Олени народилася Оксана. Ні разу Олена не пожаліла про своє рішення народити, незважаючи на труднощі. З любов’ю і підтримкою матері вона виховала свою доньку…

Суйте не удалося уникнути. Сергія та його художні роботи Оксана вирішила тримати осторонь від сім’ї. Він їй подобався. Просто подобався. Нічого більше. Вона сама відповідала за себе і не мала потреби в іншій підтримці. Власне, це і зачарувало Сергія — Оксана була розумною і незалежною. На відміну від його попередньої дівчини.

Сергій був вільним художником, котрий ще “шукав себе”. Прагматичній і практичній Оксані саме цього не вистачало — романтики. Сергій часто дарував їй квіти, купував подарунки, навіть витрачаючи на це останні кошти. Він був талановитий, хоча творчі кризи періодично приводили його в депресію. Оксана намагалася допомогти йому побороти лінь і розвивати талант, проте Сергій казав, що для щастя йому не вистачає саме її, Оксани.

Сергій часто ночував у Оксани, за що вона не пред’являла йому жодних претензій. Володіючи неабияким потенціалом, Сергій зазвичай заробляв нестабільно, що часто дратувало Оксану. Вона планувала спільне майбутнє, але не вимагала від нього змін. Натомість намагалася допомогти покращити його картини та добитися більшого.

Проте Сергію постійно щось заважало — чи то робота, чи то графік. Він говорив про себе як про “вільного птаха”, що мусить летіти своїм шляхом. Оксана не погоджувалася, намагаючись допомогти коханому.

Сергій задовольняв усі потреби своєї музикавської натури, але одного разу під час прогулянки у центрі Києва, він несподівано сказав, що їм варто розійтися. Оксана була вражена. Вони присіли на лавочці. Вона вже спланувала сьогоднішню вечерю, але нічого не віщувало наступних слів Сергія.

Він пояснив, що Оксана занадто “крута” для нього. А він все ще не досяг нічого значного, фінансове становище нестабільне, і у нього нічого їй запропонувати. І вона така самодостатня… Його це дратувало!

Василь обурювався на її достаток.

— Ти ж сама все можеш купити, а я збираю місяцями, — сказав Сергій. Оксана була в обуренні, адже знала, скільки праці вона вкладає у заробітки, і не дорікала йому ні словом… Але Сергій замовк і відвернувся.

Оксана зрозуміла, що сенсу в розмовах немає. Сергій просто здався. Замість того, щоб підтримати її — він вирішив відійти. І хто тобі заважає заробляти самому? Вона вирішила не нав’язувати йому своє бачення і залишити його у своїй свободі.

Бабуся, як завжди, мала рацію — навколо повно тих, хто шукає легких шляхів.

***

— Як там твій кавалер? — запитала бабуся під час чергового їх візиту.

— Немає більше, бабусю… — зітхнула Оксана.

— Як немає? Не може бути такого…

— Схоже, мені самій судилося. Як кажуть, зі спільниками не пощастило, — усміхнулася Оксана.

— Не журись, ще будеш щасливою, — сказала мама. — Знайдеш рівного собі.

— Не знаю, чи хочу цього… Тепер я розумію, що сама спроможна все робити, навіщо мені зайві проблеми?

Але згодом Оксана зустріла того, хто також став її натхненням. Він, такий же цілеспрямований, закохався у неї — і вона у нього. Вони розуміли одне одного з півслова, підтримували амбіції і разом досягали цілей.

Одного разу Оксана побачила Сергія на бульварі, він малював дівчину на Микільській. Він не одразу її впізнав, але коли помітив — швидко відвів погляд. Оксана йшла далі, розуміючи, що кожен з них знайшов своє місце у житті. Так буває — не кожен прагне до небесної пташки, інколи і з синицею не так вже й погано…