Connect with us

З життя

Завітай, коли зможеш

Published

on

Щоденниковий запис

Прийди, коли зможеш

— Алло, Олеся? — почувся знайомий голос. Від раптового хвилювання серце забилося так голосно, що вона ледве дихала. Якби не гудий телевізор, його стук точно розбудив би чоловіка.

— Я сумую. Не міг більше чекати. Постійно думаю про тебе. Давай зустрінемось, — говорив приємний чоловічий голос у трубці.

Олеся вийшла з кімнати, щільно зачинивши за собою двері. Притулилася до стіни у передпокої. Ноги раптом стали ватними, неслухняними.

— Олесю, ти тут? — голос кликав, вабив, лякав своєю реальністю.

Не треба було брати трубку, не варто було відповідати. Треба було хоча б глянути на екран.

Вона всіма силами намагалася забути його, ту божілу ніч. Умовляла себе, що в неї міцний шлюб, добрий чоловік, вони разом уже стільки років. Нічого їй не треба…

Зі своїм майбутнім чоловіком Олеся вчилася в одному класі. Вітя був відмінником, вигравав олімпіади з математики та фізики. У старших класах він почав носити окуляри, тож до нього міцно прилипло прізвисько Безухов. І недарма. Віктор був спокійним, трохи повноватим, з румчаними щоками — прямо як персонаж із роману Толстого.

Олесі, як і всім дівчатам у класі, він не здавався об’єктом закоханості. Попросити списати складну задачу чи підказати на контрольній — це інша справа. Їй подобаляся хлопці яскраві, гарні, спортивні, з почуттям гумору й трохи нахабні.

Якось вони випадково зустрілися на вулиці, заговорили, згадали однокласників. Віктор тепер носив лінзи. «А він нічого, милий», — подумала тоді Олеся.

Віктор закінчив київський університет, а Олеся ще вчилася на останньому курсі медичного. Обмінялися номерами — на всяк випадок. Після школи минуло п’ять років, однокласники збиралися на зустріч. Віктор почастив подзвонити Олесі, щоб повідомити, коли й де буде зустріч випускників. Вона дала йому свій номер, але йти не збиралася. Відразу викинула з голови і Віктора, і ті спогади.

Але через кілька днів він подзвонив і запросив у кіно. Хлопці у неї бували, але серйозних стосунків не складалося. Ті, хто подобався їй, не звертали уваги, а з тими, хто не подобався, вона й сама не хотіла бачитися.

— Ходи, а то засидишся старою дівою, — казала мати.

І Олеся пішла з Віктором у кіно. Так вони почали зустрічатися. Віктор незабарно зізнався у коханні і зробив пропозицію. З ним було спокійно. Він працював у великій компанії, йому прозоріло гарне майбутнє.

— І ти ще вагаєшся? Бери й ліпи з нього, що хочеш, — порадила мати, і Олеся згодВони вийшли з вокзалу, тримаючись за руки, і Олеся зрозуміла, що тепер їй не потрібно шукати щастя — воно нарешті знайшло її саме.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

чотири + 9 =

Також цікаво:

З життя20 хвилин ago

Не лякайся, я ненадовго. Житиму тиждень, поки знайду дах над головою. Сподіваюся, не вигонишь.

— Не бойся, надовго не затримаюсь. Поживу тиждень-другий, поки з житлом не вирішусь. Не виженеш, сподіваюся, — промовила сестра. Ганна...

З життя1 годину ago

Втілення надії в світі самоти

**Щоденник** Прокинулася я пізно. Перша думка — проспала. Дочка з онуком скоро схочуться, а я ще не приготувала сніданок. А...

З життя1 годину ago

Не відпущу. Тобі бути зі мною!

**Щоденник Олега Петровича** — Можна? — У привідкриті двері кабінету зазирнула дівчина. — Прийом закінчено. Тільки за записом. Обличчя дівчини...

З життя2 години ago

Ключі від моєї свободи: прощавай, мама…

— Ключі від нашої квартири я забираю. Ти більше ні копійки не отримаєш від мене, мамо… Соломія познайомилася з Тарасом...

З життя2 години ago

Остання жертва

**Березень, 12, 2024** «Мамо, треба поговорити.» «Отаке невтішне початку…» – Іванна тривожно глянула на сина. Хлопець завжди був слухняним, розумним,...

З життя3 години ago

Вартість радості

**Ціна щастя** Лежачи на дивані, Денис прикрив очі й прислухався до звуків у домі та за вікном. Крізь склопакети долинали...

З життя3 години ago

Святковий подарунок

**Новорічний сюрприз** Оля поспішала додому, не зважаючи на ожеледицю під ногами. Ще б пак — у її сумці лежали два...

З життя4 години ago

Складний вибір

**Важке рішення** – Бабу, я не хочу кашу, — тихо відсунув від себе тарілку Максимко, не зводячи з Тамари очей....