Завітай, коли зможеш

Щоденниковий запис

Прийди, коли зможеш

— Алло, Олеся? — почувся знайомий голос. Від раптового хвилювання серце забилося так голосно, що вона ледве дихала. Якби не гудий телевізор, його стук точно розбудив би чоловіка.

— Я сумую. Не міг більше чекати. Постійно думаю про тебе. Давай зустрінемось, — говорив приємний чоловічий голос у трубці.

Олеся вийшла з кімнати, щільно зачинивши за собою двері. Притулилася до стіни у передпокої. Ноги раптом стали ватними, неслухняними.

— Олесю, ти тут? — голос кликав, вабив, лякав своєю реальністю.

Не треба було брати трубку, не варто було відповідати. Треба було хоча б глянути на екран.

Вона всіма силами намагалася забути його, ту божілу ніч. Умовляла себе, що в неї міцний шлюб, добрий чоловік, вони разом уже стільки років. Нічого їй не треба…

Зі своїм майбутнім чоловіком Олеся вчилася в одному класі. Вітя був відмінником, вигравав олімпіади з математики та фізики. У старших класах він почав носити окуляри, тож до нього міцно прилипло прізвисько Безухов. І недарма. Віктор був спокійним, трохи повноватим, з румчаними щоками — прямо як персонаж із роману Толстого.

Олесі, як і всім дівчатам у класі, він не здавався об’єктом закоханості. Попросити списати складну задачу чи підказати на контрольній — це інша справа. Їй подобаляся хлопці яскраві, гарні, спортивні, з почуттям гумору й трохи нахабні.

Якось вони випадково зустрілися на вулиці, заговорили, згадали однокласників. Віктор тепер носив лінзи. «А він нічого, милий», — подумала тоді Олеся.

Віктор закінчив київський університет, а Олеся ще вчилася на останньому курсі медичного. Обмінялися номерами — на всяк випадок. Після школи минуло п’ять років, однокласники збиралися на зустріч. Віктор почастив подзвонити Олесі, щоб повідомити, коли й де буде зустріч випускників. Вона дала йому свій номер, але йти не збиралася. Відразу викинула з голови і Віктора, і ті спогади.

Але через кілька днів він подзвонив і запросив у кіно. Хлопці у неї бували, але серйозних стосунків не складалося. Ті, хто подобався їй, не звертали уваги, а з тими, хто не подобався, вона й сама не хотіла бачитися.

— Ходи, а то засидишся старою дівою, — казала мати.

І Олеся пішла з Віктором у кіно. Так вони почали зустрічатися. Віктор незабарно зізнався у коханні і зробив пропозицію. З ним було спокійно. Він працював у великій компанії, йому прозоріло гарне майбутнє.

— І ти ще вагаєшся? Бери й ліпи з нього, що хочеш, — порадила мати, і Олеся згодВони вийшли з вокзалу, тримаючись за руки, і Олеся зрозуміла, що тепер їй не потрібно шукати щастя — воно нарешті знайшло її саме.