Не прикидайся дурнушкою. Де мама сховала кільце? Чи це ти його взяла? Говори! – Павло сильно стиснув плечі Лізи.

— Не вдавайся в роль дурниці. Де мати сховала перстень? Чи це ти його взяла? Кажи! — Павло болюче стиснув плечі Оксани.

Оксана завжди була негарною. Коли бабуся вперше побачила онуку в пологовому будинку, запитала, як донька її назвала.

— Наталкою, — ніжно відповіла свіжоіспечена мати.

— Наталки гарні, а твоя донька, вибач, красунею не буде. Назви Оксаною. Так мою бабусю звали, — зітхнула стара жінка.

У дитячому садку всі дівчатка були миленькі, з великими очима, пухкими щічками й кучериками білясними, як соняшне проміння. Оксана ж була незграбною, з прямавим волоссям кольору миші, яке електризувалося від одягу й стояло дибки.

— Намучається бідна з такою зовнішністю. За чоловіка навряд вийде. Казала ж тобі — треба з розумом чоловіка вибирати. А ти? — говорила бабуся, заплітаючи їй тоненькі косички, на які ледве трималися бантики.

— Мамо, годі! Виправиться з віком, — відповідала Оксина мати.

До дванадцяти років Оксана не стала кращою. Висока, кутаста, з короткою стрижкою, вона була вищою за хлопців у класі. Ті дражнили її «жердиною». Вона замкнулася, не дружила ні з ким, сиділа вдома й читала книжки.

У старших класах вона не пішла на новорічний бал. Сукню, куплену влітку, вже не можна було надіти.

— Чому вдома? — запитала мати, повернувшись з роботи.

— Навіщо ти мене народила? Щоб я мучилася все життя? Хлопці жердиною кличуть, на танці не запрошують. Я потвора! — у істериці викрикнула Оксана.

— Донечко, і в гарненьких життя не завжди складається. Що робити, якщо так природа вирішила? Краса — не найголовніше, — намагалася заспокоїти її мати.

— А що головне? Гроші? За гроші все можна купити, навіть вигляд. Тільки грошей у нас теж нема. Я не вийду заміж і дітей не буду. Не хочу, щоб моя донька теж страждала, як я, — злісно проговорила Оксана.

— За красою закохуються, а цінують душу, — зі смутком сказала мати.

— А в мене поганий характер, сама ж казала. Який може бути гарний характер, коли тобі ніхто не подобається? Всі тікають, наче від зараза. — В очах Оксани стояли сльози. — Чому ти не вибрала для ролі батька когось гарнішого?

Після школи Оксана могла б вступити до університету, але пішла до медичного училища. Коли в дитинстві вона лежала в лікарні з запаленням легень, медсестри здавалися їй ангелами у білих халатах. Волосся сховане під шапочками, і нема кого дражнити.

Училище вона закінчила із червоним дипломом. Пацієнти її любили. Вона вміла спритІ коли нарешті вона передала перстень у руки директора музею, у її душі промайнула легкість, ніби вона звільнилася від важкого, невидимого каменя.