Чи можна жити з дивом на завжди?

«Сподобається тобі, мамо. Вона просто диво!» — з захопленням промовив Андрій. «А чи не набридне жити з дивом?» — іронічно запитала Оксана.

Оксана стояла біля плити й прислухалася. За життя чоловіка вона завжди готувала вечерю так, щоб до його приходу все було готове. Чоловік помер вісім років тому. Тепер так само вона чекала з роботи сина.

У дверях клацнув замок, із передпокою почувся голос Андрія:
«Мамо, я вдома».
«Чую», — відповіла Оксана й посміхнулася.

«А що у нас сьогодні? Котлети, смажена картопля?» — Андрій обійняв матір і зазирнув через її плече, вдихаючи апетитний запах улюбленої картоплі з зеленим цибулем.

Оксана вимкнула газ, накрила кришкою сковороду.

«У тебе гарний настрій? Що сталося?» — за відтінками голосу вона могла вгадати синове почуття.
Андрій трохи відсторонився.

«Мамо, я одруюся».

«Вже час. А чому ж Марійка до нас не заходить?» — спитала Оксана й обернулася до сина, вдивляючись у його похмурішувате обличчя.

«Я одружуюся з Соломією».

І Оксана відчувала, як мороз пройшов по спині. Син давно став дорослим. Обіймав її, був ніжним лише в хвилини особливих зізнань чи радості.

«Ім’я багатообіцяюче. А як же Марійка?»

«Марійка виходить заміж у суботу. Не хочу про це говорити, мамо. Давай вечеряти.»

«Добре, що весілля Марійки не вплинуло на твій апетит. Мий руки.»

Оксана поставила перед сином тарілку з картоплею, сіла навпроти, підперла підборіддя рукою й дивилася, як він їсть.

«А ця Соломія… хто вона?»

«Хороша дівчина. Ти сама в цьому переконаєшся. Хочу познайомити тебе з нею. Може, у суботу?» — Андрій перестав їсти й подивився на матір. — «Соломія тобі сподобається, я певен. Вона просто диво!»

Щось схоже він говорив і про Марійку. Що та вибрала нареченого багатшого, Оксана дізналася від її матері, з якою вони вчилися в одній школі й дружили, сподівалися, що діти побратаються. Зустрілися випадково в магазині, і та поділилася новиною. Вибачилася за вибір доньки.

«Дива не буває забагато. А чи не набридне жити з дивом?» — іронічно запитала Оксана.

«Мамо, не смішно.»

«А я й не жартую. Розкажи про неї. Що в ній такого дивовижного?»

«Чому ти причепилася до цього слова?» — Андрій завагався. — «Вона вчителька, викладає в школі українську мову та літературу, правда, щойно перший рік. Серйозна, начитана. Мені з нею добре.»

«А батьки в неї хто?»

«Тато інженер, а мама домогосподарка.»

«І приїхала вона…» — Оксана не докінчила, чекаючи, що син продовжить.

«Та яка різниця, звідки приїхала?» — зірвався Андрій.

«Справді. Значить, не місцева. Жити будете тут?»

«Якщо ти проти, знімемо квартиру.» — Андрій зазирнув матері у вічі.

«Ні, зовсім ні. Я лише рада. Що мені самій робити? Чекатиму онуків. Якщо не зживемося — тоді знімете.»

«Соломія не хоче поспішати з дітьми, хоче попрацювати, набратися досвіду.»

«Соломія не хоче, Соломія вирішила…» — передраж«Соломія не хоче, Соломія вирішила…» — передражнила Оксана, але в глибині душі зрозуміла, що син колись знайде власний шлях, навіть якщо він спершу здається їй не таким, як вона очікувала.