А от же, моя мама мені повірила!

Тато вірив у мою історію.

Це сталося минулого року на Великдень. Була ніч, близько восьмої, якраз у Чистий Четвер. Я йшов темною вулицею, де горіла лише одна ліхтарка. Навколо — непроглядна пітьма. У далечині маячила велика тінь. Це не була людина. Вона не йшла, не ступала — просто наближалась… без звуку, без форми.

Чим далі я рухався, тим ближче відчував її присутність. А потім — в один миг — вона розтанула. Ніби її й не було. Я завмер, не розуміючи, що це було. Найстрашніше те, що за крок звідти — старий цвинтар.

Відтоді, як тільки опиняюся на тій вулиці, дивлюсь тільки під ноги. Раптом вона повернеться…