Кіт на прогулянці: занадто голосні кроки!

— Вимкніть вашого шайтан-апарата! Через вас спати не можу! — роздався крик за дверима.

Потім хтось почав бити в двері й давити на дзвінок. Олеся здригнулася й випустила пульт. Денис невдоволено заворушився.

У кімнаті ледве горів нічник. За вікном стояла задушлива спека. Олеся накинула халат і пішла до дверей.

Зовні стояла жінка років сімдесяти з тонкими губами й незадоволеним поглядом. На ній був простий ситцевий сарафан, а в руці вона тримала телефон.

— Вибачте, а ви… хто? — обережно запитала Олеся, не відчиняючи.
— Валентина Степанівна я! З третього поверху. Прямо над моїм вікном ваш греміт, і я не можу спати! Вимкніть негайно! Інакше викликаю поліцію! Ви шуміте у заборонений час!

Олеся намагалася щось сказати, але Валентина Степанівна продовжувала скиглити без перерви.

— Ну як можна бути такими безсовісними? Через вас страждає увесь будинок!
— Він, здається, не дуже гучний… — обережно промовила Олеся. — Ми спеціально слухали через відкрите вікно.
— Вам «не дуже гучний», а у мене серце болить від вашого трактора!
— Гаразд, вимкнемо, — неохоче погодилася Олеся. — Просто не знали, що заважаємо…
— Ну, тепер знаєте, — різко відповіла Валентина Степанівна.

Чулися кроки, що віддалялися.

Олеся повернулася в спальню й вимкнула кондиціонер. Відкрила всі вікна, але це не допомогло. Спека навалилася важкою хвилею. Денис довго ворочався, потім пішов у душ, а Олеся лежала, дивлячись у стелю.
Не так вони уявляли перше літо у своїй квартирі…

…Цю двокімнатну вони купили всього пару місяців тому. Минулі літо у орендованій хаті згадували як кошмар: відра з холодною водою, сквозняки, вентилятор, що ганяв гаряче повітря по колу. В іпотеку Олеся пішла з тремтливими руками, але з думкою, що тепер ніхто не буде диктувати, як жити.

Виявилося — буде.

Вранці Олеся зустріла у ліфті сусідку — Дарину. Вони вже встигли познайомитися, навіть допомагали їй змінити кран.

— Слухай, Дарино, — Олеся притулилася до стіни, — ми вчора вночі кондиціонер увімкнули, і до нас прийшли скаржитися. Він і справді такий шумний?

Дарина підняла брови.

— Дай вгадаю. Валентина Степанівна?

Олеся кивнула.

— Ну… Вона й на нас скаржиться. То телевізор їй шумить, то син сміється. Одного разу казала, що наш кіт занадто гучно топотіть. Але ми звикли. Вона дзвонить разів два на місяць, і все. Вижити можна.

Олеся мимоволі посміхнулася.

— Кіт? Серйозно?
— Ага, — підтвердила Дарина. — Ми тепер не вмикаємо телевізор, дивимось у навушниках. З сином і котом складніше, самі знаєте.

Пізніше Олеся зустріла на сходах Івана. У нього була така сама модель кондиціонера, і висів він якраз під вікном вредної сусідки.

— Ваню, а тобі вона не скаржиться?
— Та ні. Хоча у мене він досить гучний. Знайомий казав, що неправильно встановили, тому іноді брязкотить. Але я їй, мабуть, подобаюся, — усміхнувся сусід.
— А на нас із Денисом хтось нарікає?
— Не чув такого. Ви взагалі тихі. Ні дітей, ні перфораторів, навіть собаки нема.

Відповіді сусідів чомусь не заспокоїли Олесю. Вона ще раз увімкнула кондиціонер і прислухалася через вікно. Ледве чути.
То в чому ж проблема? Можливо, зовсім не в децибелах? Олесі почало здаватися, що Валентина Степанівна просто їх не взлюбила, тому її дратувало все, що стосувалося нових сусідів. Або, може, їй не подобалося, коли комусь добре. Бувають такі люди.

З того вечора, коли Валентина Степанівна з’явилася на їхньому порозі, почався їхній особистий пекельний коло. Кожного вечора вони намагалися виставити холодніше, щоб вистачило хоча б на годину з закритими вікнами. Вони ставили будильник на 22:59. Якщо запізнювалися хоч на хвилину, сусідка починала стукати по батареях і кричати. Якщо на п’ять — приходила особисто.

Щоб якось виживати у цій спеку, вони ставили вентилятор біля вікна. Той шумів навіть голосніше за кондиціонер, але чомусь сусідку це цілком влаштовувало.

Вони навіть викликали майстра, як добросовісні сусіди. Той оглянув зовнішній блок і щось підкрутив.

— Ну, я відрегулював кріплення та додав прокладки для шумоізоляції. Але в цілому він у вас і так тихий. Тепер взагалі ледве чутно. Зробити ще тихіше – проблематично, да й не потрібно, — підсумував майстер.

Олеся з полегшенням посміхнулася. Хотілося вірити, що тепер вони спатимуть спокійно.

Але минуло всього два дні, і о 23:03 задзвонив телефон.

— Я не розумію, у вас що, кондиціонер працює? — образилася сусідка. — У мене стіни трусяться! Мені погано, тиск підскочив!
— Ми викликали майстра. Навіть він сказав, що шуму майже немає. Ми зробили все, що могли…
— Ваш майстер його ночами не слухає! ВимкніІ тільки коли настала осінь, а кондиціонер став непотрібний, вони нарешті зрозуміли, що найкраща ізоляція від Валентини Степанівни — це просто жити так, як хочеться, і не вибачатися за своє щастя.