Мамо, якщо ти не підтримаєш мій вибір, я зникну назавжди.

“Мам, якщо ти не приймеш мого вибору, я піду. Назавжди…

Ярослав увійшов у вагон приміської електрички і оглянувся. Вільних місць було повно — обирай будь-яке. Він сів біля вікна. Двері то й спрацьовували, впускаючи нових пасажирів.

Навпроти розмістилася пара літніх подружжя. Жінка зашуршала пакетом, дістала дві палянички, і вони почали їсти. Вагон наповнився запахом свіжої випічки. Ярослав ввічливо відвернувся до вікна.

— Молодий чоловіче, візьміть, — жінка простягнула йому паляницю.

— Дякую, не треба, — усміхнувся він.

— Та бери, бери, ще дві години їхати!

Ярослав узяв і відкусив чималий шматок. Яка ж смачна вона була! У динаміках зашумів оголошення: «Відправлення потяга через… хвилини… Слідує до станції… без зупинок…»

— Молодий, що він сказав? Які станції проїде без зупинки? — занервувала жінка.
Ярослав знизав плечима. Їхав до кінцевої, тому не слухав.

— Я ж казала, потрібна звичайна електричка, з усіма зупинками! — докоряла вона чоловікові. — Що тепер робитимемо? Доведеться виходити раніше і чекати наступну…

Спір припинився, коли сусід із ряду поруч запевнив, що їхня станція буде. Ярослав доїв паляницю, дивився у вікно на миготливі дерева, сонячні промені, що пробивалися крізь листя, на станції й міста. У вагоні ставало душно, а під армійською гімнастеркою струменіли краплі поту.

Він уявляв, як приїде додому, як зрадіє мати, як стане під прохолодний душ… Швидше б додому, зняти цю форму, вдягтися в джинси, кеди й забути про підйоми й побудки. Здавалося, що проспить цілі добі на своєму дивані, а вранці знайде на кухні під рушником гарячі сирники…

«Як там Настя? Рік пройшов — навряд сильно змінилася…» Перед очима встала тендітна дівчина з русявим волоссям і зеленими очима. Вона була молодшою, жила в сусідньому будинку і цього року закінчувала школу. Раніше він не звертав на неї уваги — просто дівчинка, як інші.

Ввечері перед його від’їздом усі зійшлися на дитячому майданчику. Богдан лаяв Ярослава за дурниці — кинути університет і піти в армію. Андрій його підтримав, сказав, що якби не мати, і сам би пішов. Дівчата жалкували, що компанія розпадається, але більше цікавилися телефонами.

А Настя, яку всі вважали ще дитиною, раптом серйозно сказала, що чекатиме його. Усі замовкли, а вона почервоніла й сховала очі.

— Ярось, у тебе, мабуть, наречена з’явилася, — засміявся Андрій.

— Та ідіть ви, — Настя відвернулась і побігла геть.

— Чого регочеш? Нехай чекає. Повернусь — одружуся, — пожартував Ярослав і штовхнув Андрія так, що той ледве втримався на лавці.

Справжньої причини свого вчинку він нікому не розповідав, навіть друзям. Вступив до університету, як хотів батько. А навесні той раптом пішов з родини. Виявилось, у нього була інша жінка, яка чекала від нього дитину. Світ розсипався, як і батьковий авторитет. Ярослав кинув навчання й подався до військкомату. Це був його протест.

Мати, звичайно, плакала. Але він обіцяв, що за рік повернеться й вирішить, як жити далі — може, відновиться на заочному.

Рік минув. Тепер вінЯрослав з гіркотою згадував, як тоді, у дворі, всі сміялися з її слів, але тепер саме ці слова обернулися його щастям — він мав родину, яку любив більше за все на світі.