Connect with us

З життя

Моя невістка відкрито заявила про ненависть до мене та звинувачує в руйнуванні її шлюбу

Published

on

Ви собі уявляєте: моя невістка навіть не намагається приховати, що я їй не подобаюсь! Вона кидає це мені в обличчя при кожній зручній нагоді, не соромлячись ані трохи. Найстрашніше те, що мій син знає про це! Так, ось вона я — шестидесятирічна жінка з тихого містечка під Львовом, яка мріяла бути люблячою матір’ю та свекрухою, оточеною теплом і пошаною. Я завжди розуміла, що виховувати єдину дитину — це ризиковано. Не можна класти всі яйця в один кошик, але хто міг подумати, що це обернеться таким кошмаром?

Моя невістка, Наталка, з першого погляду видалася мені надто різкою, надто енергійною, наче буря, яку неможливо вгамувати. Коли Іван, мій син, вперше привів її додому, я відчула холодний подих, дивлячись в її темні, проникливі очі. Вона дивилася так, ніби сканувала кожну дрібницю, кожну мою зморшку, кожен куток кімнати. Інтуїція шепотіла: “Бережись”, але я відмахнулася. Вирішила, що це просто нерви, і намагалася прийняти дівчину, яку мій син обрав собі за дружину. Що може піти не так на першій зустрічі з майбутньою невісткою? О, як я помилялася!

Перше, що впало в око — її пихатість. Я читала в журналах, що одним з ознак токсичної людини є грубість до тих, хто нижче за статусом. І в свої роки я все ще вірю таким речам. Того дня ми сиділи в кафе, і Наталка накинулася на офіціанта, як яструб на здобич. Її десерт, бачите, виглядав “неапетитно”, і вона вимагала замінити його, та ще й з таким тоном, ніби хлопець був її особистим слугою. Я намагалася виправдати її — можливо, нервується, може, день невдалий. Але тепер я знаю: це був перший дзвіночок, який я проігнорувала.

Друге — її зовнішній вигляд. Вибачте, що кажу про це, але її наряд того дня був просто викликом. Глибокий виріз, коротка спідниця — ні, скоріше обтягуючий комбінезон, який ледве прикривав тіло. Спортивний стиль? Модний каприз? Не знаю, що зараз у тренді, але це кричало про неповагу. Вона знала, що йде знайомитися зі мною, з матір’ю свого нареченого, і могла б обрати щось скромніше, якби хоч трохи мене поважала. Але ні, їй було все одно.

Коли вони одружилися і почали жити разом, мені стало сумно. Я сумувала за своїм єдиним сином, за його дзвінким сміхом в нашому домі. Місяць я трималася, не телефонувала, не втручалася в їхнє життя. Та згодом почала потроху набирати номер — він же моя дитина, моя кров, хіба я повинна виправдовуватися за це? Виявилося, Наталку це дратувало. Вона не приховувала свого роздратування і навіть говорила Івану при мені: “Поклади трубку, досить з нею балакати”. Стояла поруч, а я все чула — кожне її слово, гостре, як ніж.

Я не хотіла спровокувати конфлікт, але зустрілася з Іваном наодинці і запитала прямо: що відбувається? Він зітхнув і розповів. У Наталки, виявляється, непросте минуле: був хлопець, вагітність, він її покинув, не взявши відповідальності, і вона втратила дитину. Після цього її психіка дала тріщину — довелося звертатися до лікарів. Іван запевняв, що вона просто переживає стрес, що це тимчасово, що консультації психолога все виправлять. Але я бачила інше: її погляд, її різкість — це не просто нерви, це щось глибше. І я не могла вдавати, що вірю в його слова.

А потім стався вибух. Через кілька днів після нашої розмови Наталка дізналася, що Іван говорив зі мною про неї. І тут вона зривалася. Телефонний дзвінок вночі став для мене як грім серед ясного неба. Вона кричала, звинувачувала мене в тому, що я хочу зруйнувати їхній шлюб, що я зла баба, яка мріє позбутися від неї. Її голос тремтів від люті, і я зрозуміла: вона любить Івана, але ця любов хвора, липка, як павутина. Єдиний промінець світла в тій темряві — її почуття до нього справжні. Але мені від цього не легше.

Іван не захистив мене. Я не розумію, чому мій син, мій хлопчик, якого я виховувала з такою любов’ю, не може сказати їй ні слова всупереч. Він наче під її владою, під її поглядом, який тримає його, як поводок. Він не грубіянить мені, але кожного разу повторює: “Мамо, я дорослий. У мене своя родина. Я сам вирішу, коли телефонувати, коли приїхати”. Формально він правий, але я бачу: це вона диктує йому правила. Вона керує їхнім життям.

До речі, вони живуть в її квартирі — трикімнатній, новій, з блискучим ремонтом. Я розумію, як важлива власність у наші дні, особливо в місті. Але чи варто заради цього рвати зв’язок з матір’ю? Невже квадратні метри дорожчі крові? Я задаю собі ці питання, і серце стискається від болю.

Я все ще сподіваюся, що час розставить все по місцях. Можливо, потрібно трохи потерпіти, дати їм шанс розібратися. Але з кожним днем я все ясніше бачу: мені пора відпустити. Я виконала свою справу як мати — виростила здорового сина, дала йому крила. А далі — його шлях, його вибір. І все ж в глибині душі я молюся, щоб ця буря вщухла, щоб ми знову стали сім’єю. Але поки я стою на узбіччі їхнього життя, дивлячись, як мій син розчиняється в її світі, і не знаю, чи вистачить у мене сил дочекатися змін.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

шістнадцять + дванадцять =

Також цікаво:

З життя27 хвилин ago

Де знайти справжню любов?

Де вона, любов? Соломія була жвавою, веселою, привабливою дівчиною. Навколо неї завжди в’юнились хлопці. Вона не поспішала, вибирала. Але що...

З життя1 годину ago

Прозріння душі

**Прозріння** — Олеженьку… — Увійшовши до кімнати, Соломія тримала руки за спиною. Її очі сяяли, ніби в них застрягли крихти...

З життя2 години ago

Третій шанс

**Третя спроба** Ярина переодягла білий халат, сіла за стіл і відкинулася на спинку крісла. Вона заплющила очі, намагаючись заспокоїтись і...

З життя3 години ago

Я передбачала твій дзвінок, мамо…

Я знала, що ти зателефонуєш, мамо… Телефон задзвенів прямо під час пари. Олеся витягла його з кишені, глянула на екран...

З життя4 години ago

Саме цього мені бракувало…

Тьфу на тебе, ще й цього не вистачало… Оксана жила сама. Дітей у неї з чоловіком так і не було....

З життя5 години ago

Цілющий шлях до достатку

Ліки від лиха Любка й Володимир зустрілися ще в університеті. Обоє жили в гуртожитку. Що будуть разом, вирішили одразу, але...

З життя6 години ago

Вибач за затримку…

Олег давно не бачив рідного дому. Перші два роки, навчаючись у виші в іншому місті, ще навідувався на канікули. Мати,...

З життя7 години ago

Весільне свято старшого брата

Світанок вже розфарбував край неба рожевим, ось-ось зійде сонце. У купе всі спали, лише Данилу не спалося — він спостерігав...