Ніхто не отримає тебе від мене!

Українська адаптація:

— Не віддам. Нікому тебе не віддам.

— Можна? — У розчинені двері кабінету зазирнула дівчина.

— Прийом закінчено. Працюємо лише за записом.

Обличчя дівчини здалося Марії Іванівні знайомим. Вона добре пам’ятала обличчя. Але була впевнена: на прийом до неї ця дівчина раніше не приходила.

— Вибачте, але запис до вас аж до кінця місяця, — промовила дівчина.

— У понеділок відкриється запис на наступні два тижні. Або запишіться до іншого лікаря, — втомлено запропонувала Марія Іванівна.

Лікарі в клініці на неї обурювалися — багато жінок хотіли потрапити саме до неї.

— Я хотіла поговорити з вами.

І тут Марія впізнала її…

***

— Привіт! — У кабінет без стуку влетіла Оксана, розносячи навколо запах дорогого парфуму.

— Оксано, скільки можна повторювати: треба стукати. У кріслі могла бути пацієнтка.

— У коридорі нікого немає. Тож ти вільна, — безтурботно посміхнулася подруга. — Підемо у кав’ярню? Треба дещо сказати.

— Кажи тут. Чому для цього йти до кав’ярні?

— Коли я дивлюся на це катувальне крісло, у мене живот крутить. Як ти взагалі тут працюєш? — кривилася Оксана.

— Між іншим, я допомагаю дітям з’явитися на світ. Хіба це не важлива місія? Гаразд, зараз переодягнуся, — сказала Марія й сховалася за ширмою.

— А собі так і не змогла допомогти, — тихо додала Оксана.

— Підло з твоєї сторони нагадувати про це, — відгукнулася Марія.

— Вибач, Марусю, це дурниця.

— Та нічого. Твоя черга частувати — кава й торт.

Кав’ярня була поруч. Туди ходили як лікарі, так і пацієнтки. Ввечері заглядала молодь, але поки було тихо. Подруги сіли за вільний столик, зробили замовлення.

— Ти хотіла щось сказати, — нагадала Марія, коли офіціант пішов.

Оксана взяла телефон.

— Що тягнеш? Кажи вже, — пожвавила її Марія. — Ти вагітна?

— Слава Богу, ні. Мені вистачає дитини Олега. Не думала, що виховувати чужу дитину так важко. Вона жахливо неслухняна. Невже я теж була такою?

— Оксано, не тяни. Я втомилася й хочу додому.

Офіціант приніс каву й солодощі. Оксана, відпивши, почала шукати щось у телефоні, потім мовчки передала його Марії.

— Дивись.

— Олег. Ну й що? — Марія вже хотіла повернути телефон.

— А ти уважніше подивись. Хто поруч із ним? — Оксана примружила очі, як завжди, коли хвилювалася.

— З якоюсь дівчиною. Ну й що?

— Прокрути далі.

На наступному знімку Олег обіймав дівчину, допомагаючи надягнути плащ. А далі… Вони цілувалися.

— Ну, що скажеш? Впізнаєш місце? — У голосі Оксани не було тріумфу, лише жаль.

Марія підняла на подругу змовклі очі.

— Навіщо ти мені це показала?

— Щоб ти знала. Попереджений — значить озброєний. Олег тобі зраджує. Я випадково дізналася. Друг чоловіка святкував у ресторані день народження. Я вийшла й побачила його. Спочатку хотіла підійти, думала, ти десь поруч. А потім підійшла ця дівчина. Олег мене не помітив. Він би й не помітив, навіть якби стеля впала. Ти б бачила, як він на неї дивився…

Марія встала.

— Марусю, вибач. Даремно я тобі показала. Але хотіла, щоб ти знала, — запізно зрозуміла Оксана. — Ти куди?

Марія зупинила її рухом і вийшла. На вулиці вона глибоко вдихнула й пішла геть від кав’ярні. Серце лунало в грудях, віддаючи в скроні. Вона йшла, не бачачи нічого навколо. Перед очима стояв останній знімок.

Вони були одружені п’ятнадцять років. І за цей час їй так і не вдалося завагітніти. Спочатку Олег заспокоював її, але згодом вони перестали говорити про це. Марія бачила, як світилися його очі, коли він грав із дітьми друзів.

Вона розуміла: рано чи пізно так станеться. Але до зради чоловіка не була готова.

Дорогою додому Марія трохи заспокоїлася. Олега ще не було. Вона сиділа перед телевізором, дивлячись у нікуди. Навіть не почула, як увійшов чоловік.

— Ти вже вдома? — спитав він.

— Звісно. Вже майже дев’ята. А ти чому так пізно? — напружено спитала Марія.

— Так… — Олег послабив краватку.

— З нею був? — Марія простягнула йому телефон.

Він кинув погляд на екран. Рука завмерла біля комірця.

— Ти слідкувала за мною? — Він рвонув комір, і ґудзик відлетів.

— Ні. Тебе випадково побачила Оксана.

— Це фальшивка. Вона мені в доньки годиться. Твоя Оксана добре постаралася.

Марія не пропустила його хвилювання.

— Ще скажеш, що вона тебе звабила. Будь чоловіком, визнайся. Ти хочеш дітей, а вона може їх тобі народити. Вже? — Марія з розпачем подивилася на чоловіка. — Не мучай ані мене, ані її. Вона, напевно, ревнуєІ тоді Марія обережно взяла маленьку Машу на руки й поцілувала її у маківку, відчуваючи, як зникає останній холод у її серці.