Connect with us

З життя

Після зради дружини він більше не бажав спілкуватися, хоч і забезпечив її!

Published

on

**Багатий чоловік**

Закінчився шлюб Хоменка після зради гучним розривом. Хоча він і забезпечив колишню, спілкуватися більше не бажав — ні за яких умов!

— Сам винен! Остапку, ну пробач мене! — бовтала Оксана не до речі.

— З глузду з’їхала в такі роки! — гримів він. — Так мене ганьбити?! Дякуй, що просто відпускаю!

Оксані було, як і йому, сорок шість. Завдяки його грошам вона виглядала максимум на тридцять. І це теж дратувало Остапа! Кому б потрібна була жінка літ, у яку не вклали стільки грошей?

— Остапе, привіт! Чому не вітаєшся? — гукав його сусід із далекого минулого, Діма, здається.

Остап Іванович скрипнув зубами. Що за кара! Скільки років минуло, як він покинув цей будинок, а його все впізнають, звертаються по-старому. Якби хтось гідний, а то місцевий пияка. З тих самих…

Вікно машини з боку водія відчинилося, і Віктор тихо запитав:

— Допомогти, Остап Іванович?

Він лише махнув рукою. Швидко пройшов до під’їзду, ігноруючи колишнього сусіда. Більше ніж сусіда колись… друга? Можливо. Як давно це було…

— Ти ж після розлучення не одружився? Досі самотній? — не вгавав Діма.

Чи він точно Діма? Та яка різниця! Остап наполовину життя намагався це забути. Колись вони з цим Дімою, та іншими невдахами, були просто хлопцями. Випивали дешевого вина разом. Коли? Тридцять років тому? А тепер він повинен вітатися з опущеними пияками, лише тому що мати…

— Привіт, мамо! — гучно покликав він, відчиняючи двері в квартиру.

— Остапку! — радісно скрикнула у відповідь мати.

Та чого вона не переїде до нього, у його величезний будинок? Вчепилася в це «рідне гніздо», неможливо відірвати.

— Як у тебе справи, мам?

Мати, незважаючи на сімдесят вісім, була жвава. Щодня ходила з палицями, роблячи тисячі кроків. Справлялася з замовленням продуктів через додаток. Дивилася сучасне кіно на техніці, подарованій сином, і із задоволенням нарікала на «занепад мистецтва». Двічі на рік їздила до теплих країв. Сучасна жінка — Остап пишався нею. Із задоволенням допомагав. Але її прив’язаність до цієї квартири… він не розумів. І щоразу розмова зводилася до цього. Він сам її туди направляв — не міг стриматися.

— Мам, може, передумаєш? — спитав.

— Що? — здивувалася Ганна Петрівна.

Вміла вдавати, коли було потрібно. Остап любив матір… йому бракувало б її, якби… хай навіть не думає про це!

— Та все про те ж! Переїдь до мене! Щоб мені сюди більше не їздити!

— Так ти й не їдь! Я ж не примушую. Захочеш побачитися — зустрінемось у кафе.

Як вона може говорити так спокійно? Як так — не їздити? Вона ж мати! Найрідніша людина.

— Я не можу до тебе не їздити! — рішуче заявив Остап. — Я мушу пересвідчитися, що в тебе все гаразд. У домі й… узагалі.

— Узагалі, це про що? Про голову? — невинно спитала мати.

Остап не втримав посмішки.

— Мамо-мамо! Чому ти обговорюєш з сусідками моє особисте?

— Я десь обговорюю? — підняла брови вона.

— Мабуть, так, якщо місцеві пияки цікавляться, чи я не одружився.

— То може, і справді одружився б! — зітхнула мати. — Тоді б мені менше контролював.

— Оце як? — нахмурився він. — Те, що я приїжджаю до тебе — це контроль?

— Ти ж не просто приїжджаєш! У мене відчуття, що ти чекаєш, поки я стану немічною, щоб перевезти мене до твого палацу!

— Мамо! — Остапа лютість пройняла до глибини душі.

Мати встала з крісла, тупнула ногою:

— Так! Силою! Тобі не зрозуміти, що я хочу спокійно дожити у своїй квартирі! Де я виросла! І тебе, до речі, виховала, невдячний!

Остап навіть відступив. Що на неї напало?!

— Я заїду іншим разом… — пробурмотів і пішов до виходу.

— Сподіваюся, хоча б раз приїдеш без цих своїх заходів! До твоїх нуворишів я не поїду! — гукала йому вслід мати.

Остап жив у котеджному селищі за Києвом, але мати не заглиблювалася в деталі. Для неї було все одно — нувориші, вискочки. Вона все життя викладала зарубіжну літературу в університеті, була професоркою. Чоловіка поховала рано, у п’ятдесят два. Тоді Остап навіть хотів, щоб вона знову вийшла заміж, але Ганна сказала:

— Після Івана ця частина життя мене не цікавить. Світ повний прекрасного! Невже всі заморочилися на шлюбах?

Тоді Остап був щасливий у шлюбі з Оксаною. Трохи шкодував за матір’ю, але що ж — її справа. Він же тоді рвав угору, заробляв статки. Виховував сина Петра. Виростив поганого хлопця, а той, як поїхав у Німеччину, так і не повернувся. І ось після розлучення вісім років тому, Остап залишився зовсім сам. Його це влаштовувало, але інодОстап усміхнувся, коли Наталка взяла його за руку, і зрозумів, що щастя — це не мільйони на рахунку, а тепла долоня поруч.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

5 × два =

Також цікаво:

ES2 години ago

Tres años sin memoria y mi pasado me encontró en la playa

El ventilador seguía girando, pero de repente el aire dejó de moverse para mí. —¿Un bebé? —Tiene dos años y...

BG5 години ago

Загубеният син

Двадесет години. Толкова години броях дните, откакто детето ми изчезна от двора на баба си в Пловдив. Двадесет години, значи....

ES5 години ago

**Trece años y una foto borrosa**

Mi nombre es Julián Ramírez. Tengo trece años. Trabajo desde los once en el taller de mi tío Chava, en...

BG6 години ago

Не го написах, за да ме харесат

Нощната смяна в Трето районно в Пловдив е като да чакаш влак, който винаги закъснява. Седнал съм на дежурство, пред...

BG7 години ago

Миражът в снега

Седях в ресторанта на хотела в Боровец, когато тя влезе. Не че я познавах. Просто беше трудно да не я...

PT7 години ago

A metade que ficou na lata

A dona Irací estava debaixo do sol de Salvador, escolhendo tomate na barraca da Dona Zefa, quando o neto puxou...

BG7 години ago

Грамотата от 1978-ма

# Грамотата от 1978-ма Четиридесет и осем години стоях зад този клавирен инструмент. Не искам да кажа пиано — то...

EN8 години ago

She Called the Cops on Me Over Grandpa’s Drill

The day my sister called the police on me, my mother's voice on the phone was a wreck. Not crying...