Правила мого життя

Мої правила

Як то часто буває, Оксана не знала свого батька. Він пішов від них з матір’ю відразу після її народження. Жили вони в невеличкому містечку, у приватному будиночку. Мати не пестила доньку. З дитинства Оксана вміла й піч розпалити, й город полоти, і до крамниці сбігати.

Вчилася на одні п’ятірки, до школи ходила з радістю, мріяла стати акторкою та жити у великому місті. Після школи втекла з рідного містечка до обласного центру, влаштувалася на першу-ліпшу роботу за оголошенням та вступила на заочне у університет.

— Мрії мріями, а професія має годувати, — казала мати. — У артистів то густо, то порожньо.

Коли закінчила університет і почала більше заробляти, Оксана купила собі машину в кредит. Не «Мерседес», звичайно, а скромну «Рено Меган», б/в, але надійну. І з гордістю приїхала на ній до матері в гості.

Зараз у неї вже інша машина, але про першу не забула. Нещодавно побачила її на парковці — диву далася, що «старушка» ще на ходу. Їздила б на ній і досі, але… Як то буває, закохалась. Перше кохання, перший досвід. Майже відразу він запропонував жити разом. Зняли невелику квартирку. Незабаром хлопець умовив Оксану продати машину.

— Вона стара, ось-ось розсиплеться. Давай продамо і купимо нову, яка прослужить нам довгі роки, — умовляв він. — Краще зараз, поки ще на ходу.

Оксана погодилась. А як інакше? Чоловік розуміється на таких речах краще, ніж молода дівчина. Довірила йому продаж. Щоб купити нову машину, довелося взяти ще один кредит. Хлопець пообіцяв допомагати з оплатою. Як же раділа Оксана новій «Шкоді»!

А потім якось так вийшло, що їздив на ній переважно він. Відвезе Оксану на роботу — і їде по своїх справах. Допоміг пару разів із кредитом, а потім сказав, що грошей нема.

Та й біда невелика, любила ж його, знаходила виправдання… Але одного разу сусідка зупинила її у дворі:

— Ти ж знаєш, що твій хлопець приводить до квартири інших?

— Бачила на власні очі: під’їхали на твоїй машині, увійшли в обіймах, а через три години вийшли.

— Так, знаю. Це… — Оксану обурили злість і образа, слова застрягли в горлі. — Вибачте, спішу, — пробурчала вона і поспішила до під’їзду.

— Виганй його, дівчино, поки не пізно! — крикнула їй услід сусідка.

Дома Оксана дала волю сльозам. Коли хлопець прийшов, вона забрала у нього ключі від машини і виставила за двері.

Залишилася сама — з машиною і кредитом на неї. По вечорах прибирала в офісі, де працювала, аби колеги не дізналися. Набрала учнів і займалася репетиторством. Додому ледве доповзала, але кредит швидко погасила. А потім вирішила взяти квартиру в іпотеку.

Якось приїхала до матері у відпустку. Після великого міста рідне містечко здалося зовсім маленьким і постарілим.

— Чого ж ти одна? Молодість не вічна. Хіба ніхто не подобається? Та ж гарна, з машиною, — з повагою сказала мати.

І Оксана, у порыві жалості до себе, розповіла їй про свій невдалий досвід.

— Занадто ти довірлива. Я казала — у великому місті одні спокуси та шахраї. Книжки читаєш про кохання, а в житті все не так. Лицарів не лишилось. Кожен хоче жити за рахунок принцес. Та нічого, знайдеш свою половинку. — Мати вийшла з кімнати, але незабаром повернулася з невеликим газетним згортком.

— На, візьми. На весілля тобі копила. Не вік же тобі на орендованій квартирі жити. Тут небагато, але на перший внесок вистачить.

Оксана розцілувала матір. Обидві заплакали.

Повернувшись до міста, вона купила маленьку однушку. Все одно бувала дома лише на ніч. Працювала, репетиторствувала по вечорах і вихідним, щоб сплачувати іпотеку. Але в офісі вже не прибирала. Втомлена, із задоволенням поверталася у свою хатку.

Після того досвіду Оксана ставилася до чоловіків обережно. Боялася серйозних стосунків, нікого не впускала у своє життя. У свої двадцять вісім у неї була квартира, наполовину сплачена іпотека, машина, на якій вона їздила до учнів.

Усього в житті досягла сама, своїм упорством. Не кожен хлопець так зможе. Не було у неї ні багатих родичів, ні батька, який би допоміг.

А от з особистим життям не складалося. Не було часу знайомитися, та й де? А якщо й знайомилася — не поспішала впускати до світу. Хоча дуже хотілося заміж, родини, щоб було для кого варити, прасувати сорочки, зустрічати після роботи… І дітей, звісно.

А тут як сніг на голову нагрянула до неї колишня шкільна подруга Настя. Привезла від матері солень і варень. Сама ж випросила в неї адресу Оксани.

— Щаслива ти, Оксанко. Добре, що втекла з нашого болота. Ось у тебе й квартира, і машина, заробляєш, мабуть, добре. А я через Вітька лишилася. Кохала його ще зі школи. Пам’ятаєш? У нього мати сильно хворіла. Я за нею доглядаВона замовкла, і в цій тиші пролунав дзвінок у двері — так почалася нова історія, про яку Оксана ще не знала, але вже відчула, що це буде щось назавжди.