Пробач, що чекала так довго…

Ось адаптована історія в українському культурному контексті:

Олекса давно не був вдома. Перші два роки, навчаючись у коледжі в іншому місті, ще приїздив на канікули. Мати, звісно, годувала до відвалу, готувала все найулюбленіше. Понаївшись, дня через три-чотири Олекса починав нудьгувати. Друзі роз’їхалися, робити нічого.

Містечко невелике, знайоме до кожного деревця — за кілька годин обійдеш. Виспавшись і помучившись ще тиждень, він починав прагнути назад.

Мати благала залишитися ще на тиждень, але Олекса вигадував якісь надумані справи і з легким серцем їхав. Велике шумне місто манило його. Ось де не помреш від нудьги, де весело. Він уже й друзями там обзавівся. А що тут робити? Нудно, як у громадській лазні.

На третьому курсі влаштувався працювати в кав’ярню. Працював по вечорах, саме під час напливу молоді. Такий ритм йому подобався. Та й гроші зайві не бувають — на стипендію не проживеш. Відмовився від допомоги матері з гордістю. Мама дзвонила, просила приїхати хоча б на Різдво. Обіцяв, хоча в кав’ярні саме починався аврал.

Закінчилися святкові канікули, розпочалися заняття. Поїздку додому Олекса відкладав до літа. Але з настанням літа перейшов на повний робочий день. Життя в великому місті кипіло, час минав непомітно. Ось уже й диплом у руках. Відзначали з курсом кілька днів — роз’їдуться, коли ще побачаться?

А потім друг запропонував поїхати працювати до Польщі.

— Поїдемо зі мною. Ти за всіма параметрами підходиш. Вирішуй зараз же, бо документи треба встигнути оформити. Хлопець, з яким збиралися, раптом відмовився — дівчина завагітніла, одружуватися вирішив. Отже, погоджуйся, не пошкодуєш. Контракт на рік. Польську підтягнеш.

Поки молоді — світ побачимо. А то потім робота, одруження, діти, і виїздити за кордон раз на три роки на тиждень. «Танцюй, поки молодий, хлопче», — фальшиво заспівав друг.

Олекса погодився. Почалися метушливі дні: біганина по лікарям за довідками, оформлення паперів. Перед самим від’їздом подзвонив матері. ВинА потім він обійняв Лізу й Вару і зрозумів, що нарешті знайшов те, чого йому завжди бракувало — справжній дім.