Просто влаштувати експеримент

То було давно…

— Нас у загальний бюджет не записуйте. Ми зі своїм приїдемо, — написала Ірина у чаті. — Та й взагалі ми на дієті, їмо як пташки…

І це став першим дзвіночком.

Ганна сиділа у маршрутці, тримаючи телефон в одній руці. Другою вона притискала до себе громіздку сумку. Перечитала повідомлення двічі. Невже їй просто здалося? Слова були ввічливі, але… наче хтось заздалегідь шукав собі лазівку.

Чат із приводу травневої вилазки постійно спалахував сповіщеннями. Зовсім недавно туди додали нових людей. Степан та Ірина були друзями Ярослава, а він людина поважна й перевірена, давно у компанії, тому ні в кого питань не виникло.

Атмосфера була теплою та дружньою. Всім плюс-мінус тридцять років. Дорослі, відповідальні, з почуттям гумору. Спілкувалися давно, тож усередині гурту склалися негласні правила. І кожен мав свою роль.

Ярослав запрошував новеньких. Ганна організовувала зустрічі та виїзди. Вона вже склала список, запропонувала маршрут, домовилася про оренду будиночків у лісі: з верандою, альтанкою та навіть гарним душем. Усі погодилися, почали обговорювати закупівлі. У список увійшли ковбаски, гриби, вугілля, кетчуп, вино.

І тут з’явилося це:

— Нас зі Степаном можна не враховувати, — повідомила Ірина. — У нас дієта, готуватимемо собі окремо. Нам нічого не тре— Добре, робіть, як знаєте, — відписала Ганна, але в її серці вже проростало перше зерно сумніву, бо вона знала — таких, як ці двоє, годують лише до тої пори, поки не помітять, що вони не грають за правилами.

Холодок, що пробіг по її спині, виявився передвісником багаторічної гри, де хтось завжди намагається отримати більше, ніж віддає, але цього разу вона зробила так, щоб гра велася рівно.