Connect with us

З життя

Візьміть під опіку сироту: це стане вашою дитиною, і ви ніколи не зможете її вигнати!

Published

on

Монах сказав: “Усиновіть сироту. Тоді у вас буде своя дитина, але ніколи не виганяйте усиновлену дитину з дому!”

Родина Ковальчуків жила на околиці Києва, і її членів можна було сміливо назвати спадковими кравцями. Усі заможні люди в місті були їхніми клієнтами, тому Ковальчуки жили доволі заможно. Ніхто не знав, звідки в часи нестачі вони здобували такі високоякісні тканини, адже їхні секрети залишалися таємницею. Відразу було зрозуміло, що тільки заможні люди могли дозволити собі користуватися послугами таких майстрів.

У повоєнні роки до Ковальчуків прийшла дівчина з маленькою дитиною… Вона була вкрай виснажена і попросила господарів нагодувати її. Було зрозуміло, що господиня не спілкується з жебраками, і вона виставила дівчину за двері. Дівчина сіла біля їхнього паркану, а її дитина, заплакавши все тихіше, навіки заснула.

Вона просиділа під парканом Ковальчуків до самого вечора, ні на мить не відпустивши мертве тіло своєї дитини. Ніхто не знає, куди вона потім зникла, але з часом у Ковальчуків почалися такі негаразди, що їх важко описати.

Люди говорили, що Бог покарав їх за те, що вони не допомогли цій нещасній дівчині. Усі жінки в родині Ковальчуків народжували мертвих дітей, а якщо дитина виживала, то була дуже хвора.

Мати та батько любили свою доньку Ганну понад усе. Загалом у них було троє дітей, але всі сини померли в дитинстві.

Вони завжди з великою увагою ставилися до всіх кавалерів своєї доньки, бажаючи мати зятя з високим статусом.

Коли один із залицяльників, фельдшер швидкої допомоги, почав виявляти насильство до Ганни, батьки одразу наказали їй розірвати ці стосунки. Учитель з математики їм теж не сподобався. Ковальчуки мріяли, щоб їхня донька знайшла собі чоловіка з інших країв, адже родинна легенда не давала їм спокою.

Дідусь Ганни мріяв, щоб його внучка вийшла заміж за адвоката, суддю або іншого важливого чоловіка.

— А як же любов? — жартувала дівчина.

— Чоловік любить лише гроші, але до всього іншого може звикнути!

— Ти кохав бабусю?

— Моя дружина походила з багатої родини: гроші до грошей!

Ганна вийшла заміж за сина високого чиновника з сусіднього міста.

Усі її родичі були задоволені таким шлюбом. Молоді почали жити у новому домі. У них було все, крім дітей. Ганну обстежили багато лікарів, але вони лише розводили руками.

Одного разу якась жінка порадила Ганні поїхати до монастиря, де живе старець, що допомагає бездітним парам. Незважаючи на те, що Ковальчуки не вірили у дива, вони все ж вирішили спробувати. Ганна, її мати та батько розповіли старцю, з якою бідою до нього прийшли. Монах слухав так, щоб дати зрозуміти, що розуміє: його гості не розповіли всієї правди, адже ховають цей гріх навіть від себе. Вислухавши їх, він сказав:

— Ви мусите зробити дарунок.

— Скільки маємо заплатити? — запитав батько.

На обличчі монаха з’явилася усмішка.

— Це не гроші, жертва не матеріальна.

— Ми готові на будь-які витрати, — відповів він.

— Усиновіть сироту. Тоді у вас буде своя дитина, але ніколи не виганяйте усиновлену дитину з дому!

Монах сказав це своїм гостям із сумом. Він знав, що дав їм вірну пораду.

Ковальчуки довго вагалися, чи варто робити, як сказав монах, але зрештою вирішили й усиновили дворічного хлопчика.

Коли дитині виповнилося п’ять років, Ганна завагітніла, і Ковальчуки почали наполягати на тому, щоб хлопця повернути до дитячого будинку. Чоловік Ганни був проти цього і просив, щоб хлопець залишився з ними, але його дружина була непохитна.

Ганна мала ось-ось народити, тому сказала чоловікові, що поки вона буде в лікарні, її батько відвезе хлопця назад до дитячого будинку. Чоловік був проти цього і переконував кохану не робити так.

Наступного ранку, коли жінка спускалася сходами, вона впала і втратила дитину.

Вона звинувачувала свого усиновленого сина у своєму нещасті і наполягала, щоб чоловік негайно позбувся його. Вона кричала, що ненавидить цю дитину, бо він нібито забрав у неї сина. Не вагаючись, чоловік зібрав речі свої і хлопця, й переїхав до батьків. Пізніше він одружився з дівчиною, яка народила йому двох хлопчиків, яких усією душею люблять. Прийомного хлопчика вони називають «янголом-охоронцем».

Ковальчуки ж звинувачують колишнього зятя у всіх своїх бідах, адже він покинув їхню дочку і забрав із собою сина. Ганна оплакувала втрату, але він не зглянувся над нею…

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

п'ять × чотири =

Також цікаво:

З життя20 хвилин ago

Ніби порожньо, але має велике значення

Ніби порожньо, але означає багато Віра їхала у автобусі №73, що пробирався крізь засніжений Чернігів. Вмостилася біля вікна, впіймала поглядом...

З життя26 хвилин ago

Понедельник: Начало пути к себе

**Обретение себя в понедельник** В тот понедельник Света проснулась слишком рано. Не из-за будильника, не из-за шума — просто открыла...

З життя30 хвилин ago

Дочка, таємницю про яку мали зберегти в секреті

Сьогодні я згадала історію, яку ніколи не розповідала нікому. Оксана не відчувала провини за те, що просто народилася. Але тягар...

З життя40 хвилин ago

«Ти вже маєш чотири квартири, а ми з матір’ю куди, на вулицю?»

«Оленко, борони Боже, у тебе ж і так чотири квартири, навіщо тобі ще одна? А ми з матір’ю куди, на...

З життя59 хвилин ago

Незачинені вікна

Невідчинені вікна Ганна вперше за довгі місяці почула власний голос. Він пролунав сипло, нерішуче, наче пробився крізь шар пилу, що...

З життя59 хвилин ago

«Як можна мене не помітити?»

“Як можна не помітити мене?” — сердилася Оксана, дивлячись у дзеркало та підфарбуючи губи. “Нічого, скоро корпоратив, ось там я...

З життя1 годину ago

Залишитися — означає бути

Щодня вранці Віктор виходив із своєї старої хрущовки у спальному районі Луцька рівно о 07:45. Не тому, що йому кудись...

З життя2 години ago

Ну вот и начало, или всё впереди

Ну вот и всё… или, может, только начало Когда я выходила замуж за Дмитрия, даже в мыслях не было, что...