Запізніла любов

Одного вечора Оксана зазирнула до маминої кімнати, побачила, що та спить, і тихенько зачинила двері.

“Оксаночко…” — раптом покликала її мати ледь чутним голосом.

“Так, мам?” — дівчина знову відчинила двері. “Я думала, ти спиш. Тобі щось потрібно? Я хотіла трохи пройтись з дівчатами.”

“Іди, я ще посплю,” — прошепотіла Соломія й заплющила очі. Навіть цей рук давався їй з великими зусиллями.

Оксана з полегшенням видихнула й побігла одягатись. За час маминої хвороби вона звикла рухатись непомітно. Навіть сходи спускалась, мов тінь. Під будинком її чекав однокласник — Максим Загребельний.

“Що так довго?” — замість привітання буркнув він.

“Мамулі бульйон варила. Куди підемо?” — Оксана всміхнулась, намагаючись загладити провину.

“Вона все ще хвора?”

“Так, тільки що заснула. Трохи тільки, добре? Раптом їй щось знадобиться,” — попросила дівчина.

“Нічого, виспиться — і полегшає,” — безжурно відповів Максим.

Оксана прикусила губу. Вона нікому не розповідала, чим хворіла мати. Не хотіла, щоб її жаліли чи піднімали паніку в школі.

“Дощ починається… Пішли до Сашка, у нього батьки на дачу поїхали,” — понизивши голос, сказав Максим і обійняв її, намагаючись поцілувати.

Але Оксана різко відхилилась.

“Ти що? Хтось побачить!”

“Хто? Мама ж спить. Ну що, підемо?”

Дівчина вагалась. Минулого разу, коли вони заходили до Сашка, Максим приставав до неї. Він їй подобався, але надто поспішав.

“Окс, на півгодини, більше нічого. Обіцяю, не чіпатиму тебе,” — умовляв він. Дощ та й справді посилювався.

“Добре, але ненадовго,” — згодилась вона.

“Звісно!” — Максим ледве стримував радість.

Сашко відчинив двері й усміхнувся, побачивши друга з Оксаною.

“Заходьте.”

Дівчина не рухалась з місця. Їй не хотілось залишатись наодинці з двома хлопцями.

“Вчора класний фільм завантажив,” — сказав Сашко. Максим скинул кросівки й пішов за ним у кімнату. Оксана подумала, що зараз саме час піти. Але й додому повертатись не хотілось.

Вона зачинила двері, пройшла в кімнату й сіла поруч із Максимом. Він одразу поклав руку на спинку дивана за її плечима. Сашко приніс кожному пляшку пива. Оксана відмовилась, і Максим взяв її пляшку собі. Дівчина скоса глянула на нього, але мовчала.

Фільм справді захопив її з перших кадрів. Вона зовсім забулась, коли відчула гарячу Максимову долоню під светром. Оксана здригнулась, але він утримав її за плече, а другою рукою болісно стиснув груди.

“Боляче!” — скрикнула вона.

Максим послабив хватку, і Оксана зірвалась з дивана. Сашка в кімнаті не було — вона навіть не помітила, коли він вийшов.

“Окс, вибач,” — пробурмотів Максим.

“Ти ж обіцяв!” — спалахнула вона.

“Та годі тобі. Чого дерОксана глянула йому в очі, зрозуміла, що він ніколи не зміниться, і, не сказавши більше ні слова, вийшла на дощ у незнайоме майбутнє.