Злиденність душі: Історія звичайної дівчини

Жах душі: Історія Яринки з Тернополя

Яринка виросла, як бур’ян біля дороги — нікому непотрібна, самотня. Її ніхто не виховував, не пестив, не жалував. Одяг — з чужих плечей, а часом і зовсім дранина, через яку просвічували худі коліна. Черевики завжди були діряві, та ще й не по нозі. Волоси мати стригла «під горщик», щоб не мучитися з зачісками, але вони стирчали на всі боки, ніби бунтували проти байдужості.

У дитсадок Яринка не ходила — батькам було не до неї. Єдине, що їх цікавило — де дістати горілки. Батько — жорстокий п’яничка, мати — Мар’янка, завжди в сизій хмарі й з перепою. Дівчинка ховалася у під’їздах, коли батьки починали лютувати. Втекти — означало уникнути побоїв. Але якщо не встигала — потім замазувала синці. Сусіди зітхали, хитали головами: Мар’янка, мовляв, завжди була легковажною, а коли зв’язалася з кримінальником — і зовсім пропала. Яринку жаліли. Годували, приносили одяг. Але кращі речі мати тут же пропивала. Так і лишилася дівчинка в лахмітті.

Коли прийшов час іти до школи, Яринка, попри все, вчепилася в навчання, як у рятувальне коло. Читання стало її світом, порятунком, де ніхто не бив, не кричав, не принижував. Вона читала ненажерливо, сиділа у бібліотеці, відповідала на уроках і тягла руку, сподіваючись, що хтось почує її голос — тихий, але впевнений.

Але діти — жорстокі. Особливо до тих, хто відрізняється. Бідно вдягнена, дивна дівчинка з незграбною зачіскою швидко отримала прізвисько — «Зотря». А далі — більше. Батьки однокласників забороняли з нею дружити: мовляв, «донька алкоголічки — небезпечно». Вчителі, хоча й бачили в Яринці здібну ученицю, мовчали. Адже простіше закрити очі, ніж захищати дівчинку без роду й зв’язків. Так і росла Яринка — сама проти всього світу.

Порятунком для неї став старий дуб у парку біля ставка. Під його кроною дівчинка влаштувала собі сховище. Сюди вона приносила книжки, читала, мріяла. Іноді навіть ночувала тут, якщо вдома було зовсім погано. Тут її слухали лише бездомні пси й кішки — єдині, хто не зраджував.

Батько помер, коли Яринці було чотирнадцять. Замерз у сугробі після чергової п’янки. На похоронах — лише Мар’янка та Яринка. Дівчинка не відчувала горя. Лише сором і по… і полегшення, що тепер у її житті залишилося на одного кривдника менше.