Неочікуваний скандал через надзвичайно смачний омлет

Скандал спалахнув несподівано. Через омлет. Омлет був дуже смачний: м’ясисті помідори, нарізані товстими кружальцями, копчена ковбаса кубиками, дрібно покришена зелена цибулька. І все це розкіш було залито збитими яйцями і посипано тертим сиром. Дуже смачно!
Але коли ти їси такий омлет восьмий день поспіль, окрім відрази вже нічого не відчуваєш.

Про це Оксана сердито сказала Тарасу, який цей самий омлет уперто готував їй на обід вже другий тиждень.
– Не хочу я твій омлет! Я хочу борщ. Цілу тарілку ситного борщу, який я вчора зварила. Зі сметаною, салом і часником! А від твого омлету я скоро кукурікати почну!

І, звісно, Тарас образився. Він вважав, що супи – це абсолютно даремна страва, на відміну від омлету. І взагалі, він готував цей омлет з любов’ю, і такі смачні омлети можна їсти кожного дня. А Оксана носом крутить!
Тоді Оксана і висловила Тарасу все, що про нього думає. І про його скупість та лінь, заодно нагадала про сушені шашлики, якими він намагався її годувати тиждень, запевняючи, що м’ясо добре засмаженого шашлика на четвертий день найсмачніше. І про “танчики” згадала, в яких він цілими днями грався. І про роботу, на яку Тарас ніяк не міг влаштуватися: то графік не підходить, то директор не вийшов, то далеко їхати, то зарплата мала. І про суші нагадала, які він без жодного сорому замовляв майже кожного вечора, а платити чомусь доводилося Оксані, якій суші і не подобались.

Загалом, Тарас образився. Так сильно, що швидко зібрав свої речі, сказав, що поживе у мами, а Оксана повинна подумати над своїм поведінкою. І пішов, голосно гримнувши вхідними дверима.
Оксана терпіти не могла, коли її називали Оксі, і зі злості викинула омлет разом зі сковорідкою у смітник, розігріла борщ, але апетит раптово зник, натомість нестерпно захотілося кави. Кави в її квартирі не було вже два місяці. З тих самих пір, як Тарас до неї переїхав і в перший же вечір сказав, що кава погано впливає на колір її обличчя, тому в квартирі має бути виключно зелений чай.
Дівчина накинула куртку і вибігла на вулицю. Кави хотілося просто невимовно.

Відчинила двері першої-ліпшої кав’ярні і занурилася у теплий аромат свіжозмеленої кави та східних спецій. І чомусь одразу захотілося тут залишитися назавжди.
– Вітаю вас! – усміхнувся їй рудий молодик за барною стійкою. – Кави?
Оксана не встигла здивуватися, просто кивнула і незграбно піднялася на високий стілець біля барної стійки.
– Ви у нас десятий відвідувач за цей вечір, і вам належить комплімент від закладу: безкоштовна авторська кава.
Оксана вимучено усміхнулася:
– Це ви щойно придумали?
– Чому б і не придумати таку чудову традицію. – рудий поставив перед дівчиною велику керамічну чашку з пишною збитою вершковою піною і простягнув срібну чайну ложку. – Ваша авторська кава “Щасливий спогад”. Рекомендую почати з пінки.

Оксана важко зітхнула і набрала в ложечку трохи повітряної маси. Пінка була густою і чомусь пахла жасмином. Дівчина обережно спробувала її і зажмурила від задоволення очі.
Теплий літній вечір спустився на місто. Шум машин поступово затихав, рідкі перехожі неквапливо прогулювалися вулицями, насолоджуючись чудовим вечором. У відкрите вікно впливав тонкий аромат квітучого жасмину.

Оксана тримала в тремтячих від хвилювання руках щойно роздрукований лист. Вступила! Ура! Вона вступила! Значить, недаремно були безсонні ночі та сльози, вивчення білетів і незрозумілий страх, що вона завалить вступні іспити. Від нахлинулого щастя хотілося обійняти весь світ!

Оксана прокинулася від спогадів, коли на дні чашки не залишилося ні краплі кави.
– Яка у вас несподівано чарівна і смачна кава. Не знаю, що ви туди додали, але мене просто переповнює від щастя!
– І хочеться обійняти весь світ? – усміхнувся рудий, протираючи високий скляний келих.
– І хочеться обійняти весь світ… – повторила дівчина, відчуваючи себе так, ніби з її тендітних плечей раптово впала важка бетонна плита, що тиснула на неї довгі два місяці. – Я ніби спала весь цей час у якомусь тяжкому кошмарному сні і нарешті прокинулася. Дякую за “Щасливий спогад”. Ви повернули мені мене.
– Це наша робота. – несподівано серйозно відповів молодий чоловік. – Двері кав’ярні “Кохета” завжди відкриті для тих, хто трохи загубився чи заплутався. Не в моїх правилах давати поради. Але я б дуже рекомендував вам замінити замок на вхідних дверях і почати життя з чистого аркуша.
– Напевно, прислухаюся до вашої поради. – Оксана кинула в велику скляну банку для чайових кілька гривень, легко скочила з барного стільця і, щасливо усміхаючись, вирушила до виходу.

Рудий Ярик, бармен, бариста і кухар в одній особі, зосереджено натирав на дрібну тертку дикий женьшень, щоб приготувати освіжаючий напій для наступного відвідувача. У Ярика була дивовижна здатність точно знати, що знадобиться новому відвідувачу цілодобової кав’ярні “Кохета”, чарівного місця, де кожен знайде те, що шукає.