ПОДОРОЖ ДУШ

ПЕРЕСЕЛЕННЯ ДУШ.

Оля ніяк не могла цього пояснити, але їй здавалося, що в цю дівчинку вселилася душа її мами. Вона взагалі не вірила в різні містичні штуки, але тут стільки збігів, що хочеш вір, хочеш ні. Народилася дівчинка через вісім місяців після маминої смерті — а що, поблукала душа, де їй потрібно, і повернулася на грішну землю, чому ні? Хоча сам по собі факт народження нічого не означав, якби не те, що народилася вона в мамин день народження, рівно сорок шість років потому.

Збіги на цьому не закінчувалися. Взагалі, Олю найняли до дівчинки нянею. Це була її друга робота нянею — вперше її взяли до молодшої сестри однокласниці, а тепер ось сюди. Оля не збиралася все життя працювати нянею, взагалі-то, вона вступала на психолога, але не вступила з першого разу і з другого теж не вступила, зовсім трохи не вистачило, з третього разу вона точно зможе. Працювати продавцем або офіціанткою їй не хотілося, а няня — це ж не робота, а суцільне задоволення. Завдяки блискучому рекомендаційному листу, ця молода жінка погодилася взяти Олю, правда, з випробувальним терміном, а Оля, у свою чергу, чесно зізналася, що через рік планує йти в університет. Мати дівчинки, Анастасія, була років на п’ять старша за Олю, і відразу запропонувала перейти на ти.

– Ну ось і чудово, там вже Соломійка у спеціальний садочок піде, — заспокоїла її Анастасія. – Вона така розумна, давно б могла піти, але я все переживаю, та й заняття у неї спеціальні кожного дня. У неї є особливість — я поки тобі не казала, сподіваюся, це не буде проблемою, бо багато нянь лякаються статусу дитини з інвалідністю чи просять такий гонорар, який я не можу собі дозволити. Оля вже уявила собі щось страшне, наприклад, у дівчинки розщеплення піднебіння і вона чекає на операцію, або, можливо, у неї якась епілепсія. – У Соломійки нейросенсорна туговухість, це спадкове захворювання… Оля навіть усміхнулась і перебила її.

– Можеш не казати, я знаю, що це, у нас в родині воно теж зустрічалося. – Я тому тебе і запросила, наша спільна знайома казала, що твоя мама теж цим страждала, так що ти не налякаєшся такого. Оля не злякалася, ба й нічого складного в цьому не було — сучасні апарати дозволяли практично повністю відновити слух, от мамі було значно складніше, з нею вони спілкувалися мовою жестів.

Останнім збігом було те, що дівчинка і виглядала дуже схожою — такі ж темні очі, брови, з піднятими кінчиками, мов вона завжди дивується, кучеряві неслухняні волосся. Оля навіть пішла до батька і попросила мамині старі альбоми — точно, дівчинка була вилитою мамою в дитинстві! Коли вона сказала про це татові, він тільки пожурив її: – Дитино, ти просто сумуєш за мамою. Ну що за містичні вигадки? Тобі терміново потрібно своїх дітей народжувати! Оля засоромилася — насправді, вона познайомилася на підготовчих курсах з хлопцем на ім’я Паша, і вже тричі ходила з ним на побачення. Але про дітей говорити було зарано. Тато, мабуть, все зрозумів по її рожевих щоках. – Ти спитала, у нього в родині не було туговухості? – Ну тато!

Цим батьки діставали їх з самого дитинства — і її, і брата переконували в тому, що ще на стадії знайомства потрібно дізнаватися у потенційних суджених, чи немає у них носійства рецесивного гену, який призводить до туговухості, бо і Оля, і її брат Андрій, були носіями цього гену.

– Що тато…? — за питання грошей не беруть. Довелося швидше ретируватися. То чи від того що вона вигадала це переселення душ, то чи справді дівчинка була розвинена і славна, але Оля до неї дуже прив’язалася і не хотіла навіть думати про те, що доведеться розлучатися. Можливо, тато правий, і їй час заводити своїх дітей? Але вона була так молода, мріяла отримати освіту… Якось так вийшло, що вона заговорила про це з Анастасією, яка цілими днями пропадала на роботі, щоб забезпечувати дочці і собі нормальне життя. – Тобі потрібно вчитися! — наполягала Анастасія. — Ось мені довелося кинути інститут через вагітність, так тепер вище певної посади скочити не можу, так прикро — і досвіду в мене більше, і знань, а беруть якогось новоспеченого випускника вузу, який тільки і вміє папірці перекладати.

– А батько дитини? — обережно запитала Оля. Жодного разу за чотири місяці, що вона працювала нянею, тато малечі не з’являвся на горизонті. – Немає його, — відповіла Анастасія. – Як це немає? – Ось так. Він навіть не знає, що у нього є дочка. Ми в іншому місті познайомилися, я до подруги приїхала на тиждень, зустріла його в барі. Це було кохання з першого погляду! Ми домовилися зустрітися найближчим часом — або він до мене прилетить, або я до нього. Але не вийшло — він розстався зі мною по емейлу — мовляв, прости, ми не зможемо бути разом, ти заслуговуєш на краще і все в такому дусі. – Жах… І ти що, не знала, що вагітна?

– Не знала. Дізналася через тиждень. Ну і вирішила народити, — Анастасія усміхнулася. — Жодного разу не пошкодувала. – Так, Соломійка чудова. Вона так мені мою маму нагадує, — зізналася раптом Оля. Анастасія розсміялася. – У вас з Соломійкою кармічний зв’язок, я давно зауважила. – Ось, я татові про це сказала, а він мене висміяв. Сказав, мені своїх дітей треба. – Давай-но спершу відучися, а потім вже діти, — нагадала Анастасія. — А то будеш як я.

На Новий рік Оля разом з батьком зібралася летіти до брата у сусіднє місто — той очолював відділ у туристичній фірмі і не міг надовго виїжджати. Оля всього раз була у брата в гостях, і їй там дуже сподобалося — у нього була шикарна квартира на п’ятнадцятому поверсі, з якої відкривався чудовий вид. Вона заздалегідь купила Соломійці подарунок — довго шукала ведмедика, схожого на того, який був у мами, і знайшла. Дівчинці сподобався ведмедик, і вона повідомила, що буде з ним спати. Вже сидячи на затишній кухні брата і ведучи неквапливі розмови, Оля отримала повідомлення від Анастасії, в якому Соломійка солодко спала, притискаючи до себе плюшевого ведмедика. Оля навіть просльозилася і показала фотографію Андрію, розповівши всю історію про кармічний зв’язок і переселення душ. – Олю, ну ти серйозно? Яке переселення душ? – Та ти послухай — Соломійка навіть на свою матір менше схожа, ніж на нашу! Ось, подивися.

Вона знайшла у телефоні селфі, яке вони зробили напередодні — вона, Соломійка та Анастасія, і простягнула його брату. Той довго дивився на фотографію, потім запитав чужим голосом: – А як її звуть? – Соломійка, я ж сказала. Ну так, не як нашу маму. – Та ні. Дівчину. – Анастасія. А що? Брат проковтнув. – А у Соломійки… У неї все в порядку зі слухом?

– Дякую, я тут пів години про що розпинаюся? Я ж сказала — у дівчинки слуховий апарат! Навіть у цьому схожість! У батька Анастасії те ж захворювання, що у нашої мами, тут, звісно, не переселення душ, а гени, але ти подумай… Брат підскочив і заметушився по кімнаті. – Скільки їй років? Коли вона народилася? – Чому ти питаєш? — почала було Оля, а потім жахнулася, прикрила долоньками рот. Жалібно, боячись сполохати свою здогадку, вона прошепотіла. — Анастасія каже, що він кинув її по емейлу і нічого не знав про дитину. Так це був ти???

Наступного дня вони всі втрьох летіли назад, дивом ухопивши останні квитки. Тато витирав сльози, розглядаючи фотографії новонабутої внучки, Андрій кусав губи, зовсім як у дитинстві, знову і знову розпитуючи у Олі про Анастасію та Соломійку. Оля єдина була спокійною — вона знала, що все буде добре. І переселення душ все одно ніхто не скасовував.