Ми розійшлися вже місяць тому. Щось забув?

“Ми розлучилися ще місяць тому. Ти нічого не забув?”

– Паша, ти не забув, що це твій останній день у моєму домі? – запитала його Ліна.

– Як це? Вже?

– Так, а що тебе дивує? Ми домовлялися, що до 26 травня ти вирішуєш питання з квартирою, а поки живеш тут.

– Якось час швидко пролетів…

Паша та Ліна розлучилися місяць тому. Але її колишньому чоловіку не було де жити. Ніяк не міг знайти підходящого житла. Або не намагався знайти? Це вже зовсім інше питання.

– Не забалухуй мене. Завтра ти вибираєшся!

– Але куди?

– Не знаю. Це вже не моя проблема.

Павло тут же зірвався з крісла.

– Як же так, Ліна? Ми ж сім’я.

– Ми? Та немає вже ніяких “ми”. Ми розлучилися ще місяць тому. Ти нічого не забув?

– Кажу, час летить непомітно.

– Ще раз… Не забалухуй мене.

Насправді Паші дійсно не було куди йти. Друзів не залишилося, бо час з багатьма розвів. А хтось виявився зовсім не приємним.

Родичі живуть у області, а до знайомих ночувати не підеш. І як тепер бути? Єдина надія була переконати Ліну.

І якщо ночувати можна хоча б на вокзалі, то була ще одна причина, чому її колишній чоловік не хотів покидати квартиру.

– Ти знаєш, а я ж до останнього сподівався.

– На що?

– Що ми ще будемо разом.

Тут Ліна засміялася, а Паша очевидно образився.

– Я сказав щось смішне?

– А тобі самому не смішно?

– Мені ні.

– А мені так. Слухай, досить вже влаштовувати комедію і грати в дитячий садок. Врешті-решт, ми дорослі люди.

– Саме так! Тому я й хочу поговорити по-дорослому. Ліна, ти зрозумій, це все було марниця.

Колишня дружина навіть підняла брову від здивування.

– По-твоєму, постійно брехати людині – це марниця?

– Ні, я не це мав на увазі.

– Я тебе зрозуміла!

– Ні, ні! Ми загорячилися, таке трапляється. Ліна, але ж ми можемо все почати знову. Будь ласка!

Ліна була просто вражена. Вона ніяк не могла зрозуміти, чи божеволіє її колишній чоловік, чи йому дійсно нема де жити.

– Я сказала, досить морочити мені голову. Пакуй речі. Завтра ти покидаєш цю квартиру.

Але Паша ніяк не заспокоювався. Він продовжував наводити нові і нові аргументи. Один із них був просто нонсенсом!

– Та як ти не розумієш, я ж залишився тобі вірним!

– Це ти зараз до чого?

– А до того, що після нашого розлучення я ні з ким і ні де.

Тут Ліна втрималася за голову. Здається, Паша дійсно почав втрачати розум.

– Мені яке до цього діло? Якщо чесно, зовсім не цікаво з ким ти там спиш!

– А мене це хвилює. Ну, не можу я Ліна ні з ким, окрім тебе. І з тобою зараз не можу… Тому що…

Тут Ліна перебила його.

– Добре, не продовжуй.

Вона зібралася та пішла прогулятися. Тільки б не бачити цього Пашу.

Насправді вийшло так. Розвестися з ним вона планувала давно. Але все відкладала, бо було шкода. Все-таки прожили вони разом 5 років і важко було прийняти таке рішення.

Однак постійна брехня чоловіка не давала їй спокою. Причому він брехав щодо роботи. Постійно вигадував, що керівник підвищив його і тепер він працює на престижній посаді. А насправді залишився тим же рядовим менеджером із зарплатою 20 тисяч гривень на місяць. Це і стало останньою краплею в їхніх стосунках.

Навіщо було брехати? Незрозуміло!

Ліна розмірковувала весь вечір. Їй не хотілося йти додому. Тому вона вирішила залишитися у подруги. Звичайно ж, Паша обірвав їй телефон дзвінками. Але брати слухавку вона не збиралася, так само як і звітувати перед ним.

– Я не розумію, Ліна. Ну що ти за мати Тереза така?

– В якому сенсі?

– Та я про твого Пашку. Сама ж винна. Ось тепер він і не йде.

– Так, знаю, сама розумію, що наробила дурниць. Але ж не викидати його на вулицю…

– Та завтра все одно виганеш. Чи ні?

– Вижену. Тому що завжди тримаю слово.

– Шкодуєш?

– Ні, немає про що шкодувати. Я ж не дитину виганяю, а дорослого чоловіка, який сам здатний вирішити свої питання.

Наступного дня Ліна повернулася додому, але так і не побачила валізи колишнього чоловіка біля свого порогу.

– Ти ще тут?

– Ліна! Де ти була? – вигукнув Паша.

– Це тебе більше не стосується.

– Ти ночувала у чоловіка?

– Ще раз повторюю: не твоє діло! Пакуй речі й забирайся звідси!

Тут Паша почав ледь не ходити навколо колишньої дружини.

– Ліна, слухай, ну, я насправді так не можу. Я ж хвилювався за тебе!

– Досить! Забирайся, я сказала.

Але на Пашу наче не діяли її слова. Або він вдавав, що не чує її.

– Я ж зберігаю тобі вірність, як ти не розумієш?

Ліна зрозуміла, що ця розмова безглузда і ні до чого не призведе.

– У тебе 5 хвилин. Інакше я дзвоню до поліції.

Але Паша не повірив, і Ліні довелося зробити те, що вона обіцяла. Колишнього чоловіка швидко випровадили з речами на вихід. Тому що в цій квартирі він не мав частки і прописки.

Добре, що Ліні ця житлоплоща дісталася у спадок. Страшно було уявити, що могло б статися, якби квартира належала їм обом.

За такого розкладу Паша б точно ніколи звідси не поїхав. А що, дуже зручно. У нього ж завжди був на все залізний аргумент. Він вірний колишній чоловік.