«Ти серйозно? Як таке можливо? Тобі ж лише двадцять один! Чому мовчала раніше?»

— Ти жартуєш? — здивувався Максим, — як таке можливо? Тобі ж всього двадцять один рік! І чому ти раніше нічого не казала?!

Оксана прихилилася до чоловіка, віддано заглянула в очі:

— Я боялася, що ти розлюбиш мене і передумаєш одружуватися…

— А тепер? На що ти сподіваєшся тепер?!

***

Вони познайомилися випадково. Оксана сильно закупилася у супермаркеті, вийшла на вулицю з двома величезними пакетами, а там — ожеледь. Дівчина послизнулася на сходинках і, напевно, впала б, якби некомусь не вдалося підхопити її буквально в польоті.

— Обережніше, — почула вона поруч чоловічий голос, — тримайтеся за мене…

Відчувши, що твердо стоїть на ногах, Оксана підняла очі на свого рятівника:

— Велике спасибі…

— Що ж ви так завантажилися? — з усмішкою запитав незнайомець, — та ще й у таку погоду?

— Батьків у гості чекаю, — просто відповіла Оксана, — приїхали перевірити, як я живу у місті. Ось і…

— Зрозуміло. І далеко вам усе це тягти? Може, підвезти вас?

— Ну що ви. Незручно. Ви й так мені допомогли. Я сама дійду. Потихеньку. Ось мій дім — зовсім поряд.

Оксана, обережно ступаючи, пішла у вказаному напрямку. Чоловік пішов своєю дорогою…

Увесь день він намагався зосередитися на роботі, але марно: в пам’яті постійно виринала прекрасна незнайомка. Саме так він називав її у своїх видіннях.

«Яке миле створіння, — думав він, — відкритий погляд, мінімум косметики, здається, навіть помади не було. І рум’янець… Такий ніжний, ледь помітний… І голос… Слово струмок… Ні, я повинен її знайти. Вона сказала, що живе зовсім поруч…

Максим не був дамським угодником, навпаки: ставився до жінок з великою обережністю, увесь час чекав підступу.

Причиною тому була нещасна перша любов, яка закінчилася зрадою. З п’ятого класу Максим був закоханий в однокласницю, яка, проводивши його до армії і пообіцявши чекати, через півроку вийшла заміж за сина якогось підприємця.

Коли Максим повернувся, вона, ні краплі не соромлячись, сказала:

— Максиме, ну не переживай ти так. Якщо тебе заспокоїть, знай: я і досі тебе люблю. Проте, любити і одружитися — це різні речі. Ну, що ти можеш мені запропонувати? Життя у зйомній квартирі або, ще краще — у гуртожитку? З вічно пустим гаманцем? Ні. Я хочу жити нормально. Сподіваюся, ти мене розумієш…

Максим усе зрозумів. Страждав довго. Навіть пити почав. Але потім узяв себе в руки, влаштувався на роботу, вступив заочно до університету…

І от тепер, він — тридцятирічний, самотній, цілком успішний чоловік мріє про дівчину, яку бачив лише раз у житті. І то — мигцем.

А все тому, що на серці потепліло. Він стільки років цього чекав. І тепер серце завмерло. А він навіть її імені не дізнався…

Два тижні Максим крутився у тому самому супермаркеті. Чекав прекрасну незнайомку. І вона з’явилася.

Вечором після роботи Оксана зайшла купити щось на вечерю… Дуже розгубилася, коли якийсь чоловік буквально кинувся їй під ноги зі словами:

— Нарешті я вас знайшов!

Дізнавшись свого рятівника, усміхнулася:

— А навіщо ви мене шукали?

— Ми забули познайомитися! Я — Максим, а ви?

— Мене звуть Оксаною, — дівчина з цікавістю дивилася на схвильованого чоловіка, — і що далі, Максиме?

— Далі? А далі нас чекає чудова вечеря у ресторані! Ви згодні?

— Не знаю, так несподівано…

— Погоджуйтесь, Оксано! — благав чоловік, — мені так багато треба вам сказати…

Він розповів їй про себе все. Про перше кохання, про роки самотності, про те, як радий, що зустрів її і вважає це подарунком долі…

Оксана уважно слухала… Цей чоловік, такий чуттєвий і трохи наївний все більше їй подобався…

Вони стали зустрічатися. Практично щодня. І що більше зустрічалися, то сильніше прив’язувалися один до одного. Їм було добре разом, попри те, що Оксана виявилася дівчиною чесною, до себе Максима не підпускала.

Спершу чоловіка це здивувало, а потім привело до справжнього захвату. Тепер він був абсолютно впевнений, що Оксана призначена йому долею і чекала лише його!

Він познайомив Оксану зі своєю мамою. Оксана звозила Максима до своїх батьків у село.

Там Максиму все дуже сподобалося. Простий уклад життя, прості стосунки. Гостинні господарі.

Саме там, у присутності батьків, Максим зробив Оксані пропозицію…

На реєстрації були тільки найближчі: так захотіла Оксана. Сказала, що не хоче великого торжества, але натомість мріє про справжній весільний відпочинок. Максим погодився. Купив путівки. Від’їзд планувався через місяць після весілля.

І ось вже другий тиждень молодята жили разом. Максим не міг повірити своєму щастю. Щодня після роботи летів додому, наче на крилах…

В один з прекрасних родинних вечорів Максиму здалося, що Оксана чимось стривожена.

— Що з тобою, кохана? — турботливо запитав він, — ти здорова? У тебе все гаразд?

— Нам потрібно поговорити, — тихо відповіла молода дружина…

— Говори, я весь увага.

— Не знаю, як ти до цього поставишся, — почала Оксана, важко підбираючи слова.

— Нормально поставлюся, — Максим бачив, що дружина сильно хвилюється і намагався її заспокоїти, — що б не сталося. Ти ж знаєш, як я тебе люблю…

— Я розумію, що мала сказати раніше… Але не змогла…

— Оксано, не томи, — Максим уже почав напружуватися, — ти мене розлюбила?

— Ні, звичайно. Тільки… Вибач… У мене є діти… Двоє…

— Що? Ти жартуєш? — здивувався Максим, — як таке може бути?

— Я не жартую…

— Але ж тобі всього двадцять один рік! Коли ти встигла? І чому раніше нічого не казала?!

Оксана прихилилася до чоловіка, віддано заглянула в очі:

— Я боялась, що ти розлюбиш мене і передумаєш одружитися…

— А тепер? На що ти розраховуєш тепер?!

— Не знаю. Сподіваюся, ти зрозумієш мене і пробачиш…

— Пробачу?! Я?! — Максим досі не вірив у те, що почув…

— Розумієш, у мене, як і у тебе, була в житті сумна історія. Ми дуже любили одне одного. Дізнавшись, що я вагітна, він кинув мене. Перелякався. Мені ж всього сімнадцять тоді було. Коли народився син, він схаменувся, вибачення попросив. Я пробачила. Ми стали жити разом. Ще через рік дочка народилася. А він, поки я вагітна ходила, іншу собі завів. Алісі було шість місяців, коли він знову мене кинув. Тепер вже з двома дітьми.

— І де ж тепер твої діти? Жах якийсь… Я ж був у вас у селі… Батьки твої нічого не сказали. Теж приховали, виходить…

— Діти поки живуть у родичів. У них своїх дітей немає, ось і запропонували, щоб я малят у них залишила.

— А батьки, що ж? — не вгамовувався Максим, — невже не шкода онуків?

— Вони їх регулярно відвідують, але до себе брати відмовляються. Кажуть, що не впораються.

— Ясно. Сімейка — ще та…

— Навіщо ти так? Я не хотіла, щоб так вийшло. Зазнач, я ж не нав’язувалася тобі. Ти сам мене знайшов…

— Та вже…, — кинув Максим, — і невинність ти круто розіграла… Я навіть повірив у твою цнотливість…

— Я просто боялася сильно до тебе прив’язатися. Думала: раптом у нас нічого не вийде…

— А у нас вийшло?

— Звісно! Ми ж любимо одне одного!

— І ти можеш це казати після такої жахливої брехні? Ти ж могла розповісти мені це всіляко до весілля! Але ні! Ти кажеш про це зараз, коли ми вже одружені!

— А що змінилося? Це було єдине, що я приховала. Тепер ти мій чоловік і я більше не хочу тебе обманювати. А от чи зможеш ти прийняти те, що я сказала, залежить від твоєї любові.

— Тобто, якщо погоджуся виховувати твоїх дітей, значить — люблю. А, якщо відмовлюся — значить ні?

— Якщо відмовишся, вони залишаться у моїх родичів. Ось і все. Якщо хочеш, я навіть не буду з ними зустрічатися.

— Іншими словами, ти готова відмовитися від власних дітей заради мене?

— Готова.

— Але це ж жахливо! Невже ти не розумієш?!

— Просто я дуже сильно люблю тебе…

Максим більше не міг цього чути. Він схопив куртку і вискочив з квартири.

Довго блукав вулицями, намагаючись ні про що не думати. Намагався заспокоїтися.

Потім вирішив зайти до матері. Йому просто необхідно було з кимось поговорити…

— Не знаю, що й сказати, синку, — задумливо промовила мати, вислухавши Максима, — тут ти сам повинен вирішити.

— Що вирішити, мамо? Я ж наперед усе знаю: якщо погоджуся — погано буде мені, якщо відмовлюсь — позбавлю дітей матері і всі вони будуть нещасними.

— Тоді не квапся щось робити. Подумай. Хоча… Не уявляю, як ти будеш жити з людиною, здатною на таке…

— Я теж не уявляю…

— Так, може, краще вам розлучитися?

— Я люблю її, мамо…

— Тоді не знаю…

Максим залишився з дружиною. Запропонував забрати дітей, але Оксана відмовилася:

— Не хочу навішувати на тебе такий тягар, — сказала вона цілком спокійно, — нехай живуть у родичів, а ми будемо їх відвідувати.

— У якій якості? — втомлено запитав Максим, — вони, мабуть, твою тітку вже мамою називають.

— І нехай. Їм там добре, я впевнена. А це найголовніше.

— Дивись сама, — кинув у відповідь Максим і більше не повертався до цієї теми.

До дітей вони з’їздили кілька разів. Спостерігаючи, як дружина порається з ними, Максим невільно думав:

— Цікаво, що буде, коли у нас народиться дитина? Як раптом, зі мною щось станеться? І що тоді? Вона його теж сюди привезе?

Через рік Максим подав на розлучення…

Не зміг так жити…

Та й любов кудись випарувалася…