Врятуймо доньку з дитячого дому

Забери мою дочку з дитячого будинку

Оленка стояла розгублена і недовірливо дивилася на жінку, що стояла перед нею.

Щойно вихователька пояснила їй, що приїхала її мама!

Що вона довго шукала Олену, і мама, виявляється, зовсім від неї не відмовлялася, як Олена думала. Це Оленка колись загубилася в іншому місті, і її знайшли, відвели до дитячого будинку. А мамуся шукала її весь цей час!

Олена насторожено вдивлялася в обличчя незнайомої усміхненої жінки. Наче хотіла впізнати її, але ніяк не могла. Чиї це очі? А чиї руки? Невже дійсно її мама, адже вона зовсім її не пам’ятала?

Олена схилила голову, і раптом у обличчі жінки, що дивилася на неї, щось змінилося. Вона ще намагалася усміхатися, але сльози повільно каталися по її щоках, які вона вже не могла стримувати.

І маленьке сердечко Олени затрепетало. Звичайно ж, це мама, вона тепер дізналася її по блиску очей, по нахилу голови. Бог знає, як, але вона її впізнала.

Зробивши два невпевнених кроки, Олена розкинула ручки і побігла їй назустріч з вигуком: “Мамо, мамусю, нарешті ти мене знайшла!”

Вже ввечері, вдома, вони сиділи обійнявшись на великому м’якому дивані. Юля гладила Олену по волоссю, по худеньким плечам і цілувала в заплакані оченята.

І вп’ятсоте намагалася відповісти на найважливіше питання: “Мамусю, чому ти так довго не приходила? Я так чекала на тебе!”

– Моє сонечко! Пробач мене, я шукала тебе кожен день. Але ти зникла, це було жахливо! Хтось бачив, як циганка бігла з дитиною на руках. Ми навіть ходили до циган, але тебе ніде не було! Я об’їздила всі навколишні міста. А потім мені підказали, що в одному дитячому будинку є дівчинка, яку підкинули. І я відразу подумала, що це ти, і приїхала!

– Так довго, мамусю! Добре, що ти мене знайшла! – Олена міцно обіймала Юлю теплими маленькими ручками.

Але від здобної булочки з молоком, від тепла квартири і маминих обіймів вона зовсім заснула. Ручками Олена ще чіплялася за маму, але вони вже ослабли і обм’якли. Юля взяла на руки сонну малечу і понесла до ліжечка.

– Мене більше не вкрадуть, так мамо? – сонно прошепотіла Олена.

– Більше ніхто тебе у мене не відбере, я тобі обіцяю! – Юля притиснула маленьке тіло до себе і поцілувала шовковисте волосся. Потім поклала її у ліжечко.

– Не йди, – попросила Олена, і Юля прилягла поряд на дитяче ліжечко.

Олена одразу солодко засопла, хоча однією ручкою для вірності так і трималася за Юлин халат. Часом ніби перевіряла, тут чи мама?

“Ось я і виконала останнє прохання улюбленої сестри. Я знайшла Оленку і тепер вона зi мною. Діана просила Олені нічого про неї не розповідати. Тепер я мамa Оленки,” – думала, лежачи без сну Юля.

Вона поправила на малечі м’яку ковдру, і Олена у сні усміхнулася.

Нехай усе погане залишиться позаду, хоча як же важко змиритися з втратою сестри і матері.

Мамa їх з Діаною була добра, але безпомічна якась. Народила їх обох без батька. І скільки себе Юля пам’ятала, мати постійно плакала, як же важко їй одній тягнути двох дівчаток. Наче хтось у цьому був винен!

Діанка була старшою за Юлю на п’ятнадцять хвилин і завжди за двох усе вирішувала.

І коли мати привела вже третього залицяльника, Діана сказала, що треба з дому тікати, бо лихо буде!

Але Юлі було шкода маму, як можна маму кинути? Вона ж хоче, як краще, за дочок старається. Щоб чоловік у домі був.

– Юлько, я грошей дістану і ми втечемо, – умовляла її Діанка, – А то добра не буде! Нам вже сімнадцять, до училища вступимо, житимемо в гуртожитку, зрозуміла? А то цей мамин приятель останнім часом ніякого спокою не дає!

Яка ж тоді Юля була наївна!

Діана щось їй говорила про вітчима, але Юлі здавалося, що Діана все це вигадала. Мамa ходить щаслива, та й вітчим усміхається, цукерки та фрукти купує. Юлі навіть підморгнув, – Ну що, з татком жити краще? Тримайся за мене, тоді все добре буде, зрозуміла, синьоока?

– Не чіпай малого, зрозумів? – тут же стала перед Юлею Діана. І Юлі тоді здалося дуже дивним, що Діана з ним так різко розмовляє.

Діана тоді взагалі дуже змінилася. За нею хлопець з їхнього дому доглядав.

Антону Діана подобалася з п’ятого класу. Вони добре дружили, Юля навіть сестру піддражнювала, що Антон її заміж забере, а Юля без Діани пропаде.

Але останнім часом Діана з Антоном дуже розсварилася, і Антон ходив похмурішим за тучу. Він навіть до Юлі підходив, але вона не знала причини, що вона йому скаже?

Незабаром Діана десь дістала велику суму, Юля навіть злякалася, де вона стільки взяла?

– Де взяла, там нема! – сердито повідомила їй сестра, – Ти зі мною чи ні? Вічно ти як мала, хоча молодша лише на п’ятнадцять хвилин! Їдеш зі мною?

У Діани було таке обличчя, що Юля злякалася і… погодилася. І дійсно, вони ж хотіли вступати до училища.

Але вийшло зовсім по-іншому. Діана зняла кімнату і вступати відмовилася. А потім виявилося, що Діанка… вагітна!

– Може, треба Антону сказати, правда, Діан? – намагалася підбадьорити Юля сестру, але та лише огризалася, ніби її підмінили, – До чого тут Антон? Відчепися від мене, зрозуміла?

Потім Діанка плакала і у Юлі прощення просила. Юля сестру втішала, що допоможе їй з малюком. Працювати піде, а потім усе облаштується. Але від цих втішань Діана знову лише злилася.

Дівчинка народилася раніше, недоношена. Юля зустріла сестру з малечою з пологового. Вона продавчинею в магазин влаштувалася. Приданe купила маленькій племінниці. І дуже старалася Діані у всьому допомагати.

Але чому бути, того не минути. Мамa від когось дізналася, як її доньки “вчаться”. Та ще й вітчим скандал учинив, що це у нього гроші зникли, це мовляв явно твої дівки їх вкрали! Слово за слово, вітчим візьми та бовкни, що це від нього Діанка завагітніла, ось як!

Ну мамa його і відштовхнула від себе, вона ж не чекала таких зізнань. Штовхнула вітчима, а той головою об гострий кут тумби і приклався. Мамa в істириці їм зателефонувала: “Дівчата, я щось учинила, що робити?”

Маму посадили, але вона у них слабенька, не витримала, так і не повернулася.

Діана від усього цього зовсім до життя інтерес втратила. А одного разу Юля повертається з роботи, а вдома нікого.

І записка на столі: “Не шукай мене, і Оленку не шукай, я її в інше місто відвезла до будинку малюка. У тебе своє життя, а в мене – своє. Прощавай, сестро!”

Юля тоді всю ніч плакала. Як так? Мамы у неї немає і сестра старша її кинула!

Наплакалася Юля на сто років вперед. А вранці вмилася і твердо вирішила знайти Олену. Більше у неї схоже ні однієї рідної душі немає.

Але пошуки ні до чого не привели, скільки Юля не намагалася.

Через два роки дзвінок, голос Діани, але тільки грубий, дивний і відчайдушний: “Юля, виконай моє прохання, забери Олену з дитячого будинку. Цей будинок у місті ***. А про мене забудь!” – і телефон відключився. Ось так ось…

***********

Олена уві сні заплакала, і Юля поправила ковдрочку: “Шшш, спи, спи… донечко”.

Донечко.

Ну так, донечко.

Скоро її Павло повернеться з відрядження. Вони з ним уже давно все обговорили. Оформлять усиновлення і Олені поки нічого не розповідатимуть. Та й чи потрібно малечі все це знати?

А далі доля все розставить по своїх місцях.

Можливо, раптом Діана повернеться?

Адже життя таке непередбачуване. Маминку Оленку відшукали.

А поки будемо просто жити. Вони з Павлом хочуть ще дітей і щоб просто все було добре, і все!

Адже звичайне сімейне щастя – це саме те, про що Юля завжди мріяла.

А мрії збуваються, якщо дуже сильно захотіти…