Хто батько твоєї дитини? Я питаю, від кого ти завагітніла?

— Хто батько твоєї дитини? Я питаю тебе! Від кого ти завагітніла? — батько суворо дивився на вісімнадцятирічну Оленку. Дівчина сиділа на дивані, понуривши голову, і витирала сльози. Тато не чіпав її, тільки кричав, але і цього було достатньо, щоб розплакатися. — Тату, я його люблю, — промовила вона, схлипуючи. — Та що ти знаєш про любов! Ти ще життя не бачила! Школу тільки минулого місяця закінчила, що далі робитимеш? На що жити з дитиною? Олена вперто похитала головою і ковтнула сльози. Вона знала, що тато не любить, коли вона плаче, тому якомога спокійнішим тоном сказала: — Тату, ми з Максом все вирішили. Він піде працювати, а я буду виховувати дитину. В три роки віддам у садок і піду вчитися. — А Макс твій на собі все потягне? Його бабуся в курсі такого «щастя»? Оленка трохи зашарілася, але потім смикнула плечем. — У нього тільки бабуся, вона вже все знає. Ми з Максом їй вчора все розповіли. Вона спочатку поплакала, потім сказала, що робити вже нічого і щоби самі розбиралися зі своїм життям. — Права його бабуся. Робити вже точно нічого… Павло Петрович важко зітхнув, дивлячись на доньку. Коли вона сказала, що у неї є новина, яку треба обговорити, він навіть не думав, що звістка виявиться такою неприємною. Ні, звичайно, у народженні дитини не було нічого поганого, але і Оленка, і її хлопець були такими молодими. Олена була вже на п’ятому місяці, тому якісь заходи вживати було пізно. Залишалося тільки народжувати. Вона спеціально затягнула так довго, а сам Павло Петрович нічого і не помічав, адже рідко бачив доньку через багато роботи. «Була б моя дружина тут, — з горем подумав Павло Петрович, розглядаючи доньку. — Лідія б усе владнала, та й не допустила б такої халепи». Він ще раз зітхнув, а потім промовив: — Ви одружуватися будете? — Так, звичайно! Павло Петрович знову пройшовся кімнатою, потім кинув: — Олена, що ж ви наробили, а? Вам обом вчитися треба, а ви життя собі псуєте! Ви ж обоє без освіти залишитеся! І все життя потім помучитеся. — Тату, не кажи так! У нас з Максом все буде добре! — І де твій Макс? Хотілося б з ним познайомитися! Оленка усміхнулася крізь сльози. Це був хороший знак. Отже, батько поступово звикає до думки, що у неї буде дитина. Звісно, він покричав, але Олена знала, що так все і буде, тому не дуже засмутилася. — Якщо хочеш, він прийде ввечері. І ми всі втрьох спокійно поговоримо. — Щодо «спокійно» не обіцяю! — Тату, він мій майбутній чоловік, тож не сварись з ним, будь ласка! Павло Петрович сердито подивився на доньку. Йому навіть не хотілося думати про те, що його маленька дівчинка вже виросла настільки, що невдовзі сама народить йому онука або онучку. Від цієї думки він раптом розчулився і вийшов з кімнати, щоб не показувати своїх почуттів. Олена провела його поглядом, а потім швидко почала писати Максу повідомлення. «Тато все знає, чекаю тебе сьогодні ввечері. Буде важлива розмова, але не треба боятися. Люблю тебе». Вона відправила повідомлення і взялася чекати на відповідь. Чекала весь день, але її все не було, і Олена занепокоїлася. Крім того, тато вже двічі питав, о котрій годині прийде наречений, а вона навіть не знала, що відповісти. — Тату, я піду прогуляюся, — нарешті, зважилася Олена. Швидко зібралася і пішла до будинку Макса. Спочатку двері ніхто не відчиняв, і Олена вже хотіла йти, але потім почулися кроки, і на порозі з’явився її хлопець. Він сердито подивився на Олену і буркнув: — Чого ти прийшла? Що тобі від мене потрібно? Олена похитнулася, ці його слова ніби вдарили її. — Макс, ти що таке кажеш? Хлопець зморщився, йому не хотілося влаштовувати сцен в під’їзді, тому він кивнув головою в бік дверей: — Зайди, я тобі дещо поясню. — Чому ти на повідомлення не відповідаєш? Що з тобою сталося? Макс тієї ночі не спав і довго думав. Бабуся, яка напередодні дізналася про вагітність, не сварила їх, лише спитала, коли Олена вже пішла: — Максе, і навіщо тобі це треба? Ти молодий хлопець, а життя своє зараз занапастиш. Освіти не буде, роботи нормальної теж. Тільки здоров’я втратиш і час. А з Оленою все одно розійдетеся, я ж бачу, що ти її не дуже любиш. І навіщо тобі через неї себе псувати? — Бабцю, ти що таке кажеш? Я люблю Олену. — Я ж усе бачу. Ти її не любиш. Ти з нею просто зі злості почав зустрічатися, що тебе твоя Наталка покинула. І собі все згубиш, і дівчину обдуриш. Згадай батька! Що він тобі казав? Тоді Макс промовчав, але він пам’ятав слова батька: «Ніколи не роби того, про що потім жалкуватимеш. Життя — воно тільки раз дається людині, і треба жити його з розумом». Макс всю ніч мучився і думав, що робити. З одного боку, Олену було шкода, вона ж теж не винна, що у них буде дитина. Вони обоє помилилися, сподівалися на удачу. Але, з іншого боку, Макс знав, що ніколи собі не пробачить, якщо зараз забере документи з університету і піде працювати вантажником. Тепер, стоячи перед Оленою, Макс твердо дивився на неї і знав, що не зрадить свою мрію стати пілотом. Його вже прийняли в університет, і дитина від Олени його не зупинить. — І чого ти мовчиш? — в голосі Олени з’явилися сльози. — Прийдеш сьогодні ввечері чи ні? Тато чекає на тебе! — Я не прийду! — голос Макса звучав глухо. — Чому? — Олена відскочила. — Ти злякався? Але мій тато тобі нічого не зробить. Він уже змирився! Макс зморщився і пояснив: — Я не боюся твого батька, але одружуватися з тобою не буду. Я вступив до університету і буду вчитися. Мені зараз не про дітей треба думати, а про своє майбутнє! Олена начебто не зрозуміла з першого разу, про що каже її вже колишній наречений, і перепитала: — Не одружишся?.. — Ні! Я тебе не люблю! Йди звідси і більше не з’являйся! Я їду і не повернуся. Обличчя Олени побіліло, а по щоках покотилися сльози. Вона з труднощами усвідомила слова Макса, який на мить навіть пошкодував про свою грубість. Потім Олена дала хлопцю дзвінкого ляпаса, розвернулася і вибігла з квартири. Макс спершу кинувся за нею, але потім тихенько пробурмотів: «Сам заслужив», зачинив двері і з печаллю подивився кудись у порожнечу. Він не хотів, щоб усе так сталося, і навіть шкодував Олену, але залишитися з нею та виховувати дитину не міг. Макс знав, що батько Олени допоможе їй, тож не переймався з цього приводу. А Олена повільно йшла вулицею. Однією рукою вона повільно погладжувала живіт, наче захищала малюка. Чомусь Олена була впевнена, що там хлопчик. Вона навіть хотіла назвати його Богданом — на честь дідуся, якого дуже любила. Іншою рукою Олена витирала швидко бігучі сльози. — Яка ж я дурненька! — прошепотіла вона сама собі. — Знала ж, що Макс любить іншу. Вона повірила на гарні слова хлопця, який не любив її, а просто хотів розважитися. Коли Макс дізнався, що вона вагітна, він дуже злякався, але грошей на аборт не дав. Мабуть, це суперечило його совісті. — Зате залишити мене совість йому дозволила, — сумно сказала Олена. Вона не хотіла йти додому. Розуміла, що батько побачить її і зрозуміє, що щось сталося. Слухати настанови й крики Олені зовсім не хотілося. Вона довго гуляла вулицями міста і дуже втомилася. Телефон залишила вдома, тож ніхто їй не заважав думати. Щоправда, головою не йшли думки, натомість уперто лізли Максові слова про любов та згадки, як вони разом проводили час. Додому Олена прийшла після темряви. Павло Петрович зустрів її сердитими словами: — Я так розумію, вам із Максом тоді часу не вистачило? Вирішили знову розважитися? І де він? Злякався мене? Коли я познайомлюся з зятем? — Тату, Макс не прийде, — Олена намагалася говорити спокійним тоном, але розуміла, що погано виходить і голос її тремтить. — Чому? — Павло Петрович уважно подивився на доньку і зрозумів, що вона плакала. — Що сталося, Оленко? Він образив тебе? Олена похитала головою і хотіла щось сказати, але потім знову розплакалася. Павло Петрович тихо лаявся, підійшов до доньки і обійняв її, як колись у дитинстві. Олена із вдячністю притулилася до його плеча і якусь мить тихо плакала, а батько погладжував її по спині і ласкаво щось шепотів. Нарешті, Оленка притихла і трохи відступила від тата. Той вже все зрозумів, але все ж сказав: — Тепер давай-но на кухню, вип’ємо чаю, ти, мабуть, зголодніла. І спокійно поговоримо. Ти мені все розкажеш, і ми подумаємо, що робитимемо далі. Через пів години вони сиділи за столом і мовчали. Павло Петрович навіть не знав, що робити. За цей день життя перевернулося, і чоловік розгубився. Олена неправильно розцінила його мовчання і тихо сказала: — Таточку, я знаю, що ти сердитий. Але, будь ласка, не проганяй мене. Малий нічого поганого не зробив! Не треба злитися на нього. Я буду багато працювати, буду мити підлоги, стану нянею або доглядальницею. Я все… — Ти що таке кажеш, доню? — перебив Павло Петрович. — Хто ж тебе виганяє? Як ти могла таке подумати? Я ж тебе люблю! І на малечу буду радий! Просто це все несподівано для мене. — Справді? — Звичайно! Ти може й підпсувала своє життя, але наче моя любов від цього менше стала! Треба буде трохи більше попрацювати, підготувати дитячу. Знаєш, я тебе стільки років виховував і годував, невже з однією не справимося з тобою разом? — Тату, дякую! — В очах Оленки вперше за день з’явився радісний вогник. — Доню, ти головне не переживай, більше відпочивай та народи мені здорового онука. Павло Петрович знав, що попереду ще буде багато проблем і клопотів, але залишати доньку та онука він не планував. — Таточку, я малюка хотіла Богданом назвати, — зізналася Олена. — Що ж, це чудово! Будемо сподіватися, що він буде схожий на свого прадіда! — Чи на дідуся, — Олена вдячно подивилася на тата. Той усміхнувся доньці і раптово відчув приплив сил. Він знав, що заради своєї принцеси зробить усе. Нехай вона і наробила помилок, але всі колись оступаються. Важливо, що вони є один у одного, і скоро в їхній родині буде поповнення. — Треба буде вибрати кольори для дитячої та придбати ліжечко з коляскою, — пробурмотів Павло Петрович, намагаючись позбутися сентиментальних думок. — Так, а ще пелюшки, і сорочечки, і памперси, і ще купу всього! Павло Петрович похитав головою і усміхнувся: — А я ж думав, що мені на пенсії буде нудно! — Тобі на пенсію ще зарано! І занудьгувати я тобі не дам! — Та я і не сумніваюся вже! Кухню наповнив сміх батька та дочки, які знали, що зможуть вистояти в труднощах і будуть триматися разом, адже вони одна родина та люблять одне одного.