Знахідка під плиткою

Відкриття під ванною

Тиждень, проведений у ліжку з температурою та кашлем, залишився позаду. Марина потягнулася в ліжку і усміхнулася. Вперше за довгий час вона почувалася справді добре. Ранок почався з сонячного світла, що пробивалося крізь штори. Марина була сповнена енергії і рішучості.

— Ну що, час пити каву і наводити лад! — радісно сказала вона собі, встаючи з ліжка.

На кухні її чекав чоловік, Сергій, який уже пив каву і проглядав новини на своєму старезному ноутбуці.

— Доброго ранку, — буркнув він, не відриваючи очей від екрану.

— Доброго! — радісно відповіла Марина. — Сьогодні я почуваюся на мільйон! Вирішила зробити генеральне прибирання. Ванну вимию новим засобом, який купила перед хворобою.

Сергій лише кивнув, явно не поділяючи її ентузіазму.

— Може, в інший день? Чому саме в мій вихідний? Зараз і мене долучиш, а я відпочити хотів…

— Не хвилюйся, любий, мого ентузіазму вистачить на нас двох! – запевнила його Марина, допиваючи каву і доїдаючи тост з авокадо.

Вона наспівувала собі під ніс, поки натягувала гумові рукавички. Як добре, що діти виросли і прибирання можна робити не так часто! Доньку рік тому видали заміж, син з вересня вступив до інституту і живе в гуртожитку… Треба їм зателефонувати! Марина взяла банку з новою чистячою пастою, яка обіцяла блиск і свіжість за лічені хвилини. Її чутливий після хвороби ніс не вловив у запаху жодної хімії, навпаки, пахло чи то лавандою, чи ще чимось нерізким, приємним.

Спочатку вона взялася за раковину, потім за унітаз, а тоді добралась до ванни. Паста працювала, запах лугових, бузкових квітів заповнив увесь простір.

— От це так! — захоплено сказала вона, дивлячись на блискучу поверхню. — Тепер ти як новенька!

Але на цьому її ентузіазм не згас. Марина вирішила, що раз узялася за прибирання, то доведе справу до кінця. Вона опустилася на коліна і зазирнула під ванну.

— Ого, скільки там пилу! — вигукнула вона, схопивши ганчірку.

І тут її погляд упав на щось блискуче. Марина простягнула руку і витягла скляну баночку з-під кави. Всередині лежали акуратно складені купюри.

— Що це таке? — здивувалася вона, відкриваючи банку.

Марина вийшла з ванної з банкою в руках. Сергій усе ще сидів за ноутбуком, але, побачивши її вираз обличчя, насторожився.

— Сергію, що це? — запитала вона, показуючи банку.

Він завмер на мить. Потім по його обличчю пробігла нервова судома, але він швидко опанував себе і знизав плечима:

— Не знаю. Звідки мені знати? Може, це твоя заначка? – сказав він і проковтнув, і подивився на банку так, ніби в ній знаходився останній на землі шматок хліба.

Погляд його був наповнений погано прихованим болем, але Марина цього не помітила. Вона вже відкрила банку і з дивуванням вийняла гроші.

— Моя заначка? — Марина засміялася. — Я б не стала ховати гроші під ванною. Це явно твоя робота.

Сергій підняв руки вгору, ніби здаючись, знову проковтуючи противний клубок у горлі.

— Клянусь, я поняття не маю, звідки це. Можливо, попередні господарі забули?

Марина примружилася.

— Ми живемо тут уже п’ять років. Не думаю, що вони залишили би тут гроші.

Сергій намагався виглядати непринужденно, слідкував за кожним рухом рук Марини. Дружина ж вирішила, що раз знайшла гроші, то вони тепер її. Вона з усмішкою перерахувала купюри. Очі її загорілися здоровою жадібністю.

— Ну що ж, раз ніхто не зізнається, значить мені пoщастило, — сказала вона.

Сергій намагався втрутитися. Він заговорив вульгарним голосом, ледве справляючись з емоціями:

— Може, купимо щось корисне? Наприклад, новий ноутбук? Цей вже ледь дихає. У мене є один на прикметі, з потужним процесором…

— Ноутбук? — фиркнула Марина. — Навіщо мені твій ноутбук? У мене є ідея краще.

Наступного дня Марина повернулася додому з красивою коробочкою. Всередині був набір ювелірних прикрас: сережки, каблучка та витончена підвіска. Вона з гордістю показала їх Сергію.

— Ну як? — запитала вона, надягаючи каблучку і сяючи від захвату, явно почуваючись Нефертіті. – Правда, я ще нічого? А?

Вираз її обличчя ясно говорив Сергію: “тільки спробуй сказати, що ні!”

— Красиво, — з готовністю відповів чоловік, намагаючись приховати розчарування і гіркоту. – Ти у мене найгарніша, боюсь, щоб не забрали тепер.

Марина увесь вечір дефілювала в нових прикрасах, розповідала про свою знахідку та щасливе придбання усім: і подругам, і мамі, і свекрусі. Перед сном, о десятій годині, вона акуратно розклала свої скарби на тумбочці біля ліжка, щоб зранку одразу ж одягти на роботу.

Сергій не міг заснути довго, чого не скажеш про Марину – її зморило вже через п’ятнадцять хвилин. Знаючи, що сон дружини міцний, Сергій обережно прокрався до балконних дверей і висунув своє нещасне тіло на вулицю. Там, у коробці з-під соковижималки, він знайшов приховану пачку сигарет, поруч чергувала і упаковочка м’ятної жуйки.

Спочатку він закурив. Взагалі, він кинув давно… Марина настоювала через часті бронхіти і пневмонії. До речі, за останній рік жодної сезонної хвороби! Трохи заспокоївшись від дози ніікотину, Сергій дістав мобільний і набрав номер друга.

— Ну що, старий, — сказав він, — до гри я підключусь ще не скоро, доведеться вам без мене тягнути фронт… Так, дружина знайшла мою заначку. Пів року відкладав, якраз потрібна сума набралася. А вона взяла і купила собі прикраси.

— Жорстко, — поспівчував друг. — Ну нічого, ще накопичиш.

Сергій зітхнув і кинув погляд на спальню. Марина солодко спала, а на тумбочці поруч з нею лежали її нові прикраси, блискучі і такі непотрібні для нього, але зробили її такою задоволеною.

— Але жінка ж підбадьорилася. Навіть заявила, що заради таких прикрас не гріх скинути кілька зайвих кг, бо не достатньо ефектно виглядає. Ну я навіть радий, що вона так себе ощасливила.

Наступного ранку Марина знову була в чудовому настрої. Вона одягла нові сережки і підвіску, милуючись своїм відображенням у дзеркалі.

— Ну як, я добре виглядаю? — запитала вона у Сергія.

— Чудово, — відповів він, стараючись щиро усміхатися, милуючись сяючими очима дружини.

Так, безумовно, жінку треба час від часу балувати! Але в глибині душі він уже планував, де сховає наступну заначку. Цього разу точно не під ванною…