Мама заявила, що це не мій син

Мати сказала, що син не мій.

— Я хочу зробити ДНК-тест!

Іван стояв на порозі, виглядав рішуче й зовсім не жартував.

Марічка в цей момент мила посуд і подумала, що через шум води здалося, ніби вона почула неправильно.

Вимкнувши воду, вона перепитала у свого чоловіка:

— Що ти сказав?

— Я хочу зробити ДНК-тест нашій дитині.

— Навіщо? — витираючи руки, запитала Марічка.

— Бо думаю, що син не мій.

Ось це новина… Їхньому синові Тимофію вже було чотири роки. Ваню важко було б назвати ідеальним батьком, але до сина він завжди ставився з теплотою. Проводив з ним час, купував іграшки, навіть іноді залишався з ним вечорами наодинці, якщо Марічці потрібно було кудись піти.

Він ніколи не сумнівався в своєму батьківстві, і причин для сумнівів не було. Вони з Марічкою одружилися шість років тому, і за рік після весілля вона дізналася про вагітність.

Той рік був щасливим, і Марічка не мала нікого на стороні. Та й бути не могло. То звідки це все?

— Можна дізнатися, чому ти так вирішив? — уточнила жінка.

Іван лише усміхнувся. А потім глянув на дружину з недобрим поглядом.

— От! Ти вже намагаєшся мене відмовити! Якби твоя совість була чистою, тобі б і боятися нічого!

Це здавалося якимось безглуздям.

Якоюсь неземною любов’ю у Марічки та Івана не було, але жінка вважала, що це все казка. Що взагалі це таке, ця ваша любов? Якщо вам добре разом, ви поважаєте одне одного, не зраджуєте, то ось і є ця любов.

Але ніколи за роки шлюбу її чоловік так не принижував її, як зараз. У них було і повагу, і довіру, а тепер він відкрито висуває такі звинувачення!

— Я не намагаюся тебе відмовити, — якомога спокійніше сказала Марічка. — Мені просто цікаво, чому, через чотири роки після народження Тимофійка, ти раптом почав думати, що це не твій син?

— Він на мене навіть не схожий! — видав чоловік, як йому здавалося, беззаперечний аргумент. — Я блондин, і вся моя родина світловолоса, а Тимко з темним волоссям і карими очима!

— А хіба не важливо, що у мене темне волосся і карі очі? — поцікавилася Марічка. — Та й він – копія мого тата, ти ж сам це бачиш!

— Не бачу, — одразу заперечив слова дружини Іван. Хоча сам ще пів року тому дивувався, як Тіма схожий на дідуся. — Зате я бачу, як він схожий на твого колегу!

— На якого? — з інтересом запитала Марічка.

— На якого, на якого? — передражнив її чоловік. — На того, Марка!

Марічка не змогла стриматися від сміху. Вона ще до вагітності працювала в магазині меблів менеджером, і там був вантажник Марко. І, до речі, Тіма на нього не схожий ні краплі. Хіба що темним волоссям.

— Ваню, це якесь безглуздя, — похитала головою Марічка. — Ти прекрасно знаєш, що я тобі ніколи не зраджувала!

— От мама з сестрою і говорили мені, що ти відмовлятимешся! Загалом, хочеш-не хочеш, а я тест зроблю!

Так ось воно що… Все стало на свої місця.

Марічка була з тих людей, які всім подобаються. Добра, легка в спілкуванні, завжди готова прийти на допомогу. Але мала жорсткий стержень, який не дозволяв іншим на ній їздити. Якби їй щось не подобалося, вона завжди про це говорила. Та й не підлабузнювалася ніколи.

Зі свекрухою стосунки не склалися одразу. Спочатку мати Івана здавалася їй приємною жінкою. Завжди накривала стіл, коли вони з чоловіком приходили в гості, говорила компліменти, не забуваючи згадати, яке щастя для її сина, що він зустрів таку мудру дівчину. І Марічка раділа, що їй так пощастило зі свекрухою, бо, у кого не послухаєш, всі кажуть, що у них відьми, а в неї — миленька жінка.

Але скоро з’ясувалося, що ця миленька жінка за столом їй усміхається, а за спиною говорить про Марічку гидоти. І що вона дурна, і господиня погана, та й страшна, як ніч. І за останнє було дуже прикро, бо Марічка об’єктивно виглядала дуже симпатично.

Природно, що Марічка не зійшла це з рук. І при наступному візиті виклала все напряму, не забуваючи уточнити, щоб свекруха нарешті визначилася зі своєю думкою про неї.

Тоді-то вся скверна натура матері Івана і проявилася у всій красі. Але Марічка вирішила цю проблему просто — припинила з нею спілкуватися. Чоловік їздив у гості, в тому числі й з сином, але до себе Марічка її не запрошувала.

Сестра Івана теж любила поширювати плітки і поливати всіх брудом. Всі завжди у неї були винними. І в тому, що чоловік пішов (хоча сам дізнався про коханця), і в тому, що з роботи вигнали (зловили на крадіжці), і що електрику в квартирі відключили (пів року не платила!). Спочатку Марічка намагалася знайти з нею спільну мову, але зрозуміла, що мовчки вислуховувати її скарги та підтакувати їй совість не дозволяє. А правда, як відомо, нікому не потрібна.

І ось зараз з’ясується, що любі мама і сестричка накрутили її чоловіка. Вочевидь, давно свердлять йому мізки, і все ж таки добилися свого.

Марічка вирішила дати Івану шанс одуматися. Вона сіла за стіл і попросила чоловіка теж сісти.

— Ваню, ти ж знаєш, що твої родичі мене, м’яко кажучи, недолюблюють. І вони вклали тобі в голову якусь нісенітницю, яка може зруйнувати наш шлюб.

— Якщо тобі нічого приховувати, — мовив чоловік, ніби не чуючи, — тоді зробимо тест.

— Добре, — здалася Марічка. — Зробимо. Але лише з однією умовою.

— Ще якою? — усміхнувся Іван.

— Коли тест покаже, що дитина твоя (а він покаже), ти збираєш свої речі й їдеш до мами. І ми розлучаємося.

— З якої радості? — нахмурився Іван.

— Бо не стану жити з чоловіком, який не довіряє мені, хоча немає для цього жодних підстав. Якщо думка мами для тебе важливіша, вперед! А якщо почнеш думати своєю головою, зрозумієш, що я б ніколи не зрадила тебе.

Іван задумався. І жінка вже сподівалася, що чоловік все ж таки прийде до тями і перестане займатися маячнею. Але, вочевидь, його добре переконали, бо через кілька хвилин Іван заявив:

— Роблю тест. І крапка.

— Добре, — кивнула Марічка.

Можливо, Івана переконали, що син не його. А, може, він просто не сприйняв слова своєї дружини всерйоз. Але вже на наступний день у чоловіка і Тимка взяли зразки ДНК.

Тест робили тиждень. Увесь цей час Іван і Марічка не розмовляли. Вона також помітила, що чоловік став осторонь до сина.

Вона вже і сама з нетерпінням чекала на результати тесту. Щоб ткнути відповідь в обличчя чоловіку. Марічка вже все вирішила. І якщо це він сам почав думати, що вона завела Тимку на стороні, тоді б вона ще могла його зрозуміти. Але ж ні, у них все було добре, доки він не послухав маму. А що буде далі? Може, свекруха ще щось вигадає, лише б їх посварити і очорнити її як невістку. Марічка цього терпіти не збиралася.

Коли на пошту прийшов результат, Марічка покликала Івана. Вона відкрила тест і навіть не дивилася на нього. Результати вона і без того знала. Просто повернула телефон екраном до чоловіка.

Той довго і ретельно все вивчав, а потім усміхнувся.

— Все-таки Тимка мій! Прямо гора з плечей! Треба з цієї нагоди свято влаштувати!

— Звісно треба, — кивнула Марічка. — Тільки не з нагоди твого батьківства — це було відомо одразу, коли я завагітніла. А з нагоди нашого розлучення.

— Якого розлучення? — збурився Іван. — Марічко, ти серйозно? Так, я сумнівався! А ти знаєш, скільки чоловіків виховують не своїх дітей?

— Не знаю і знати не хочу, — відрізала жінка. — Але я точно знаю, що не хочу жити з тим, хто думає своєю головою. Хто готовий образити близьку людину лише тому, що хтось там щось сказав. Хто навіть до сина тиждень не підходив, бо сам собі щось вигадав. Йди, Ваню.

Іван ще довго намагався зберегти сім’ю. Навіть вибачився за свою поведінку і пообіцяв надалі не слухати рідних.

Але Марічка була невблаганною. Здавалося б, якась дрібниця, а так добре розкрила сутність чоловіка, з яким вона жила і від якого народила дитину.

А ще Марічка співчувала тій, з ким колись зійдеться Іван. Бо їй теж, мабуть, буде непросто з його ріднею. Але, може, Іван зробив хоч якісь висновки і в майбутньому буде розумнішим. Хоча, навряд чи. Люди не змінюються…