Навіщо комусь допомагати старенькій з великим пакунком?

Навіщо ж Наталі знадобилося допомагати бідній бабці з величезним пакетом? Ще й ручки в пакета порвалися, і під добірний мат вона збирала з асфальту майже зіпсовані продукти. Які, мабуть, мадам назбирала у найближчій сміттєвій урні. Через це вона запізнилася на роботу.

Все через її надмірне співчуття. Не могла пройти повз. Лежить, наприклад, людина на лавці і майже не подає ознак життя. Наталя поспішала на порятунок, а раптом щось серйозне. І явний запах перегару, що виходив від нього, не завадив їй викликати рятувальну службу. А в результаті? Медики кричать, що він просто вщент п’яний, і навіщо їх викликали. А поліція веде чоловіка, який ледве ноги волочить, до себе у відділок. І теж очима косо дивляться. Воно їм треба? Відіспався би, сам би з тієї лавки пішов.

Наталя взагалі добра. Хоча за її спиною її називають ненормальною і крутять пальцем біля скроні. Віддала квартиру вітчиму після того, як її мати пішла з життя. І це багато в чому завдяки йому. Він не працював, а мама, окрім основної роботи, ще й під’їзди мила. Ось і надорвалася. Але Наталі стало шкода його. Чоловік немолодий, житло собі навряд чи знайде. А їй що? Вона ще молода, заробить. Ледве сусіди вмовили її не виписуватися і не робити дарчу.

Наталя вирішила поїхати в місто. Тут тобі і робота, і житло можна зняти. Накопичень вистачило на кімнату в комуналці. Спочатку вона мила підлоги в супермаркеті, але зарплати вистачало лише на оплату кімнати. Хоча і були плюси. При розподілі прострочки і їй трохи залишалося. Так що не голодувала. А от з одягом було важче. Він же не вічний. Скільки не перь, зношується зі швидкістю звуку. А про взуття і говорити нічого. Тільки клей встигай купувати.

Вирішила вона піти в домоводині. Але досвіду нуль, не брали. Поки в одній конторі, де платили із затримками і ставилися до персоналу огидно, її милостиво прийняли на випробувальний термін. Першою її клієнткою стала бабця-одуванчик з командирським голосом.
– Чай гарячий, неправильно заварила, ванну погано вимила, посуд жирний…
Так розпочалася її трудова діяльність. Але Наталя є Наталя. Щохвилини вибачаючись, вона переробляла всю роботу, замість того щоб просто грюкнути дверима. Адже хто в більшості випадків користується послугами сторонніх осіб? Самотні пенсіонерки, яким конче потрібно весь свій негатив вивернути на іншого.

Тож саме до таких і посилали недосвідчену Наталю, і дуже дивувалися, чому після її відходу ніхто не дзвонив і не скаржився на новеньку. А в той день, коли вона запізнилася, її навіть не сварили. А терміново відправили до лежачої жінки. Річ у тому, що співробітниця, яка до неї ходила, звільнилася.
Наталя прийшла і ахнула. Ну до чого ж безсовісні люди. Якщо жінка не може вставати і дивитися, як виглядає її квартира після прибирання, значить, все можна?

Євгенія Львівна була здивована, коли Наталя обережно змінила їй брудну постільну білизну. Переодягла її в чисту сорочку і обробила невелику пролежню. Потім лежала і посміхалася, слухаючи, як дівчина гриміла посудом, бігала туди-сюди, то з ганчіркою, то з пилососом. І тільки коли все блищало і по дому розходився запах чогось смачного, вона заспокоїлася. Принесла Євгенії на спеціальному підносі наваристий суп з галушками, кухоль ароматного чаю.
– Я тут подумала, коли сміття викидала, що вам домашнього супу не завадить поїсти. А то у вас там тільки упаковки від готових страв. Ви їжте, потім тарілку помию і піду. На сьогодні роботи більше немає.

Євгенія із задоволенням з’їла суп і попросила Наталю посидіти з нею. Їй хотілося дізнатися, звідки така жвава дівчина взялася, і які у неї плани на майбутнє. Та й просто поговорити захотілося. Адже колишня Світлана забігала на півгодини, підсовувала їй розморожену котлету з гарніром і далі прямувала.

Наталя не соромлячись описала своє життя.

– Але ж це важко, щодня прибирати чужі квартири, і як я думаю, терпіти різні чіпляння. Невже ти завжди про це мріяла? – запитала вона.
– Ой, Євгеніє Львівно, про що я тільки не мріяла. І співачкою бути, і балериною. Але голосу немає, ноги короткі. Мене в жоден гурток не взяли. Коли хворіла мама, хотіла стати лікарем і лікувати всіх. Але видно не доля. Я ледве дев’ять класів закінчила, тому що працювала одночасно. В кіоску у Ахмета. Він мене хвалив. Навіть премію іноді давав. Тому що я за чистотою прилавка стежила, фрукти приймала тільки хороші. А то у нас там були такі спритні постачальники. Все гниль прагнули підсунути. А зараз і мріяти ніколи. Бігаю, як білка в колесі. На роботі впахуюсь, приходжу додому. Я в комуналці живу. А там знову коридор брудний, унітаз не почищений, паперу знову немає. Ось приберу все і відразу спати. Один раз, не повірите, в туалеті з йоржиком в руках заснула, – весело засміялася вона.

Євгенія посміхнулася. Так їй сподобалася ця весела і ненудна дівчина.
– А хочеш працювати тільки у мене, з твоїм начальством я домовлюсь. А то мені попадалися різні сиділки. Одні крадуть, інші мовчки і поспіхом зроблять свою роботу і бігом додому до сім’ї. Я ж від самого початку, як злягла, взяла дівчину з проживанням. На початку нічого, а як освоїлася, чудити почала. То вночі в клуб піде розважатися. А мені лікарство за розкладом приймати треба. Прийде сонна, з запахом алкоголю, підсуне мені склянку з водою і таблеткою і каже: “Все, я піду спати. Коли прокинусь, все приготую”.

Я терпіла місяць, а потім сказала, що якщо вона продовжить у тому ж дусі, вилетить звідси чортом. Так вона інший вихід знайшла. Стала кавалерів сюди приводити. Думала, якщо я лежу, то і глуха вже. Довелося з нею попрощатися. Так я і стала звертатися в різні агентства. Щоб придивитися і обрати нарешті підходящу сиділку. Після цієї недолітки Свєти, я востаннє попросила помічницю у вашому агентстві. Думаю, якщо така ж прибуде, буду шукати в іншому місці. Не думай, я не самотня. У мене є син, онук. Але живуть в іншій країні, на жаль. У них там стабільна робота. Вони мені дуже добре допомагають грішми. Приїжджають, але рідко. А лежу я вже п’ять років. Впала на слизьких сходах. Лікувалася довго. Лікарі обіцяли, що і сидіти зможу. Але не доля видно. Ну що погоджуєшся, до мене переїхати? – усміхнулася Євгенія.
– Звісно, вам же допомога потрібна. У вас стільки роботи. Штори не випрані, вікна не вимиті, під меблями пил назбирався, – почала перераховувати Наталя.

– Ну, ну, все припиняй, Попелюшко. Сьогодні ж беру тебе на роботу. Їдь до своєї комуналки, збирай речі і до мене. Жити будеш у сусідній кімнаті. А я поки твоєму начальнику зателефоную, – засміялася Євгенія.
Наталя вибігла. А Євгенія стала дзвонити в агентство. Розмова була неприємною, там безбожно стали піднімати ціну, посилаючись на те, що Наталя у них найкращий працівник. Євгенія згадала розмову з дівчиною і розсміялася.

– І що ж ви найкращому працівнику дві копійки платили і слали до самих надокучливих і прискіпливих клієнтів. Так, досить базікати. Вона завтра ж напише заяву про звільнення. Платити я їй буду сама. І навіть не заїкайтеся про відпрацювання в два тижні. А то я на вас податкову натравлю. Зв’язки є, – і поклала трубку.

Так Наталя оселилася у Євгенії. Тепер щоранку на сніданок були то млинці, то сирники, то оладки. Щоранку обов’язкове вмивання, обтирання, чистка зубів. Побалакаючи та розповідаючи щось веселе, Наталя з легкістю справлялася з усім. Вікна були вимиті до блиску. Бруд з-під меблів зник. І начебто вже і чисто і приготовано, Наталя все не може заспокоїтися.

Збігала в бібліотеку, притягла купу журналів, книг.
– Навіщо тобі це? – сміялася Євгенія.
– Це для вас. А може там якісь вправи є. Які допоможуть вам хоч сидіти. Потім коляску купимо і я вас на вулицю вивозити буду. У чотирьох стінах, що за радість. А там свіжий воздух, пташки співають, – уявляла Наталя.
Євгенія розплакалася.

– Наталю, мені навіть лікарі не допомогли, а ти про якісь вправи толкуєш. Не береди мені душу. Я знаю, ти як краще хочеш, але мені, на жаль, вже не допомогти.
Але Євгенія ще погано знала Наталю. Та щодня приходила до неї в кімнату. Сідала в крісло і розкладала журнали і книги. Мовчки, тільки ворушачи губами, читала. Підкреслювала олівцем цікаві місця.
І Євгенія не витримала.
– Ну що ти там знайшла? Покажи вже.
Наталя радісно підскочила з крісла, дістала один журнал зі стоса і простягла Євгенії.

– Ось знайшла прості вправи. Але їх робити потрібно регулярно і по кілька разів на день. Але не хвилюйтеся, у мене все під контролем. Якщо ви, звісно, згодні?
Євгенія зітхнула.
– Ти ж все одно мене в спокої не залишиш?
Наталя кивнула головою.
– Ну давай спробуємо.

Так, це була важка праця. Євгенія то плакала, то сміялася. Загрожувала Наталю звільнити і вигнати. Але поступово почала звикати. Вправи ставали серйознішими, але ефекту майже не було.
Поки одного разу серед ночі Євгенія не крикнула:
– Наталю, йди сюди!
Та перелякано вискочила з кімнати і підбігла до Євгенії.
– Де болить? Що болить? Де телефон?
Євгенія прикрикнула на неї.
– Чого занепокоїлася. Ось, краще подивися. Великий палець на нозі ворушиться.
Наталя закричала.

– Ура! – і тут же згадала, що ще ніч надворі.
– А у вас номер лікаря зберігся? Давайте ми йому вранці подзвонимо. Нехай приїде і подивиться, – і закружляла по кімнаті.
Лікар приїхав. Нетерплячу Наталю відправили в свою кімнату, щоб не заважала. А потім покликали.
– А ти молодець, дівчино, – з ноткою здивування сказав лікар. – Тепер можна ще одну операцію зробити. Ризикнемо, Євгеніє Львівно?
Та засяяла.
– Звичайно, Іване Тихоновичу.

Всю операцію Наталя просиділа в коридорі. Чекала. І за звичкою допомагала. Кому милицю подати, тому що людина упустила. Медсестрі ліки в коробках до місця донести.
Коли вийшов Іван Тихонович, вона з надією запитала:
– Ну як?
Він зняв шапочку.
– Тепер тільки час покаже. Тільки реабілітація буде довгою. Не молода у нас пацієнтка.
Наталя вигукнула:
– Я з неї пилинки здувати буду. Дякую вам велике. Можна вас поцілую?
– Валяй, – дозволив Іван Тихонович.
Вона піднялась на носочки і чмокнула його в щетинисту щоку.

Поки Євгенія була в лікарні, Наталя буквально не відходила від неї. Зникала тільки для того, щоб приготувати їжу. Бульйон, овочевий суп. Все як наказав лікар.
– Це донька твоя або внучка? Вон як доглядає? – запитували її жінки в палаті.
– Ні, ще краще. Моя сиділка і мій ангел-охоронець, надісланий мені долею, – гордо відповідала Євгенія.

Коли Євгенія в спеціальному корсеті вперше сіла в інвалідне крісло, вони обнялися і дружно розплакалися від радості.
А коли приїхав син з онуком, Євгенія просто розцвіла.
– Ну тепер, мамо, ми можемо забрати тебе до себе, – заявив син.
Роздався гуркіт. Це Наталя упустила блюдо з пирогами.
– Як? Навіщо? – запитала вона розчаровано і втекла в свою кімнату. Плакати.
Євгенія з осудом подивилася на сина.

– Який ти бестактний, Сергію. Наталю, досить ревіти. Іди сюди.
Наталя з’явилася через п’ятнадцять хвилин. З сумкою.
– Мені зараз йти чи спочатку розбитий посуд прибрати? – похмуро запитала вона, шморгаючи носом.
– А ну сядь! – наказала їй Євгенія. – Рознюнялася вона. І речі ще рано зібрала. Тобі ще документи треба оформити. Я дурепа моя, куди я без тебе?, Поїдеш з нами. Погостюємо трохи і повернемося.

Наталя вийшла заміж. Ні, не за онука Євгенії. А за нового сусіда, який переїхав у квартиру по сусідству з Євгенією. Він довго дивився, як Наталя не може відкрити зажовклий дверний замок. Підійшов і допоміг, порадив взагалі змінити на новий. Бо цьому вже кінець прийшов. Так і познайомилися.
Євгенія задоволена. Мало того, що вона була найголовнішою гостею на весіллі Наталі і мала успіх у кавалерів, незважаючи на інвалідну коляску. Так Наталія через рік подарувала їй онучку, хоч і не рідну. А чоловік Наталі Костянтин часто возить їх усіх на дачу. Де вони п’ють свіже коров’яче молоко і ласують ягодами, прямо з грядок. Адже Наталя не вміє сидіти на місці. Яка це дача? Якщо немає ні ягід ні зелені до столу.